Статевий цикл. Молочні залози.

 

Користуючись лекціями (на web-сторінці кафедри розміщені презентації та текст лекцій), підручниками, додатковою літературою та іншими джерелами, студенти повинні підготовити такі теоретичні питання:

 

1.     Загальний план будови стінки матки.

2.     Характеристика базального і функціонального шару ендометрію та особливості його судин.

3.     Гістофізіологія міометрію та периметрію.

4.     Будова стінки маткової труби, рельєф слизової оболонки, особливості клітинного складу епітелію.

5.     Будова стінки піхви та циклічні зміни епітелію слизової оболонки.

6.     Загальна характеристика циклічних змін в матці і яєчнику. Періоди менструального (статевого циклу).

7.     Морфологічні і функціональні зміни ендометрію в менструальну фазу.

8.     Гістологічні зміни в ендометрії, які викликають маткову кровотечу.

9.     Гістофізіологія ендометрію в постменструальній фазі.

10. Гормональна регуляція циклічних змін в матці.

11. Циклічні зміни в піхві.

12. Розвиток і загальний план будови молочної залози.

13. Тонка структура кінцевих секреторних відділів молочної залози до лактації.

14. Особливості будови паренхіми молочної залози в період лактації і в нелактуючому стані.

15. Характеристика секреторного процесу і гормональна регуляція функції молочної залози.

 

 

Жіноча статева система виконує як генеративну функцію, що полягає в утворенні статевих клітин, так і ендокринну, яка полягає в про­дукції статевих гормонів. Крім вищезазначених функцій дана система жіночого організму забезпечує ще й  внутрішньоутробний розвиток пло­да і секрецію молока. До орга­нів жіночої статевої системи належать яєчники (гонади),  яйцеводи (маткові труби),  матка,  піхва,  зовнішні статеві органи  та молочні залози.

Будову жіночих статевих залоз – яєчників – детально було розглянуто на попередньому занятті. Метою даного тексту є ознайомлення студентів із рештою органів репродуктивної системи жінки.

Маткова труба (яйцепровід, tuba uterina, salpinx)— парний трубчастий орган, який починається від дна матки, проходить у складі широкої зв'язки матки до біч­ної поверхні малого тазу і закінчується біля яєчників. Має форму трубки довжиною 10–12 см з діаметром просвіту в ампульній частині 6–10 мм, на рівні перешийку – 3 мм, у матковій частині – 0,5–1 мм. Стінка маткової труби утворе­на трьома оболонками: слизо­вою, м'язовою та серозною.

 

Напівсхематичне відтворення поперечного зрізу ампульної частини маткової труби

 

 

 

Слизова обо­лонка яйцеводів складається з епітеліальної та власної пласти­нок і утворює численні високі складчасті вирости  – торочки, фімбрії – тому просвіт труб має вигляд лабі­ринту.

 

 

 

Світлова мікроскопія маткової труби. А. Ампульна частина. Б. Перешийок. В. Маткова частина.

 

Світлооптична мікрофотографія маткової труби

 

Слизова оболонка складається з двох пластинок – епітеліальної і власної. 

Епітелій – одно­шаровий призматичний, містить два види клітин: війчасті та секреторні. Синхронний рух війок пересуває слиз секреторних клітин та овоцит чи зиготу в напрямку матки. Власна плас­тинка слизової побудована з пухкої спо­лучної тканини, містить децидуальні клітини.

М'язова оболонка яйцеводів складається з двох шарів глад­ких міоцитів – внутрішнього циркулярного і зовнішнього поздовжнього, які набувають зворотного напрямку в матко­вому відділі труби (внутрішній стає поздовжнім, а зовнішній – циркулярним). Серозна оболонка складається із власної пластинки, побудова­ної з пухкої сполучної тканини, і мезотелію, що вкриває її, як і всі інші серозні оболонки.

Світлооптична мікрофотографія фімбрій маткової труби

 

Сканована електронна мікроскопія поверхні  епітеліального вистелення маткової труби

Функції маткових труб по­лягають у транспорті статевих клітин до місця запліднення і зиготи в матку, забезпеченні умов для капацитації сперма­тозоїдів, створенні середовища, сприятливого для запліднення; у матковій трубі проходить по­чатковий період ембріогенезу. Транспорт заплідненої яйцеклітини у матку відбувається завдяки перистальтиці м'язів труби, а також рухові війок епітеліоцитів.

Матка (uterus) — орган сплю­щеної грушоподібної форми, що призначений для виношування плода. Розміщена матка в гео­метричному центрі малого тазу, між сечовим міхуром і прямою кишкою. У невагітному стані ма­са її 70–100 г, розміри – 8х5х4 см. Стінка складається з трьох оболонок: ендометрію (слизова оболонка), міометрію (м'язова оболонка) та периметрію (серозна оболонка).

Ендометрій у віці до 10 років має товщину близько 0,15 мм, у статевозрілої жінки – до 2-3 мм. Ендометрій не утворює складок, просвіт матки має ви­гляд щілини. Складається ендометрій з двох пластинок: епіте­ліальної та власної. Епі­теліальна пластинка утворює трубкоподібні вростання у влас­ну пластинку, формуючи так зва­ні маткові залози або крипти (рис. 6). Епітелій тут одношаровий, високий, призма­тичний (висота клітин 20-30 мкм); складається він з вій­частих і секреторних клітин. Власна пластинка слизової оболонки утворена пух­кою сполучною тканиною, міс­тить багато клітинних елементів, серед них децидуальні клітини, які утворюються у секреторній фазі менструально­го циклу.

 

 

Фрагмент ендометрію матки із звивистими трубчастими нерозгалуженими залозами. Вставка в правому верхньому кутку ілюструє епітеліальне вистелення  маткових крипт

 

Міометрій у дівчинки містить мало м'язових клітин, починає формуватися з 10 ро­ків. У статевозрілому організмі він добре розвинений, утворений гладкими міоцитами, що мають характерні відростки. Гладкі міоцити міометрію утворюють три шари: підслизовий з косо- поздовжнім напрямком міоцитів; судинний – з пе­реважним циркулярним напрям­ком м'язових клітин; надсудинний – з косопоздовжнім розташуванням міоцитів.

Периметрій утворений пух­кою сполучною тканиною, вкри­тою мезотелієм.

Епітеліоцити маткової крипти

 

 

I                                              II                                             III

Будова матки жінки в репродуктивному періоді у різні фази циклу: I - фаза проліферації, II - фаза секреції, III - фаза десквамації, а - епітелій, б - сполучнотканинних основа, в - залози, г - гладкі м'язи, д - судини, е - гемостаз та діапедез елементів крові

 

Слизова оболонка шийки матки має ряд особливостей. Подібно до піхви її поверхня вкрита багатошаровим плоским епітелієм. Канал шийки висте­лений призматичним епітелієм, який секретує слиз. Слизова оболонка каналу утворює склад­ки і два поздовжніх гребені. Крім того, тут є численні розга­лужені залози, які теж про­дукують слиз. М'язова оболонка шийки матки утворена добре розвиненим циркулярним ша­ром гладких м'язових клітин, який формує так званий  сфінктер матки.

Васкуляризація. Система кровопостачання матки добре розвинена. Артерії, що несуть кров до міометрію і ендометрію, в циркулярному шарі міометрію спірально закручуються, що сприяє їх автоматичному стисненню при скороченні матки. Особливо важливе значення ця особливість набуває під час пологів, так як запобігає можливості сильної маткової кровотечі у зв'язку з відділенням плаценти. Входячи в ендометрій, артерії дають початок дрібним артеріям двох видів, одні з них, прямі, не виходять за межі базального шару ендометрію, інші ж, спіральні, постачають кров'ю функціональний шар. Лімфатичні судини в ендометрії утворюють глибоку сітку, яка через лімфатичні судини міометрію з'єднується із зовнішньою сіткою, розташованою в периметрії.

Іннервація. Матка отримує нервові волокна, переважно від симпатичної нервової системи, від підчеревного сплетення. На поверхні матки в периметрії ці симпатичні волокна утворюють добре розвинене маткове сплетення. Від цього поверхневого сплетення відходять гілочки, що живлять міометрій і проникають в ендометрій. Близько шийки матки у навколишийковій клітковині розташовується група великих гангліїв, в яких, крім симпатичних нервових клітин, є хромафінні клітини. У товщі міометрію гангліонарні клітини відсутні. Останнім часом отримані дані, що свідчать про те, що матка іннервується як симпато-тонічними, так і деякою кількістю парасимпатичних волокон. В той же час в ендометрії виявлено велику кількість рецепторних нервових закінчень різної структури, подразнення яких не тільки викликає зрушення у функціональному стані самої матки, але і відбивається на багатьох загальних функціях організму: кров'яному тиску, диханню, загальному обміні речовин, гормоноутворюючій діяльності гіпофіза та інших ендокринних залоз, нарешті, на діяльності центральної нервової системи, зокрема гіпоталамуса.

Ендометріоз - гормонозалежний патологічний процес, що характеризується утворенням ектопічних вогнищ функціонуючої тканини ендометрію. Виникає в результаті ретроградного надходження менструальної крові та проникнення клітин ендометрію в порожнину тазу або поширення фрагментів ендометрію по кровоносних або лімфатичних судинах (екстрагенітальний ендометріоз).

Фіброміома матки - гормонально-залежна доброякісна пухлина, що складається з гладком'язових і сполучнотканинних елементів. Виявляють у 4-11% всіх жінок, у 20 % жінок старше 30 років і у 40 % жінок старше 50 років.

Шийка матки. Це нижній сегмент матки (2,5-3 см), частково виступаючий в піхву. Надпіхвова частина шийки матки, розташована вище місця прикріплення стінок піхви, відкривається в порожнину матки внутрішнім матковим зівом. Піхвова порція шийки матки (екзоцервікс) закінчується зовнішнім маточним зівом. Ззовні піхвова ділянка покрита багатошаровим плоским епітелієм, який повністю оновлюється кожні 4-5 днів шляхом десквамації поверхневих і проліферації базальних клітин. Шийка матки має вузький і дещо розширений в середній частині канал (ендоцервікс). Стінка шийки утворена щільною сполучною тканиною. У пологах під дією релаксину щільна сполучна тканина стає м'якою і пластичною. Слизова оболонка каналу шийки матки складається з одношарового циліндричного епітелію і власного шару. В епітелії розрізняють залозисті клітини, що продукують слиз, і клітини, що мають війки. У просвіт каналу відкриваються численні розгалужені трубчасті залози, розташовані у власному шарі слизової оболонки. Поблизу зовнішнього зіву одношаровий циліндричний епітелій слизової оболонки каналу шийки матки переходить в багатий глікогеном багатошаровий плоский, що покриває вагінальну порцію шийки матки і продовжується далі у складі слизової оболонки стінки піхви.

Кісти Набота. У пубертатному періоді одношаровий циліндричний епітелій ендоцервікса переходить на вагінальну порцію шийки матки (зона трансформації). Під дією кислого (молочна кислота) вмісту піхви (рН = 3) відбувається трансформація циліндричного епітелію в багатошаровий плоский (плоскоклітинна метаплазія). При цьому багатошаровий плоский епітелій екзоцервікса обростає зовні одношаровим епітелієм, який продукує слиз, в результаті чого під багатошаровим епітелієм утворюються кісти Набота.

Рак шийки матки (плоскоклітинна карцинома) найчастіше виникає в зоні трансформації. Це одна з основних причин смертності від хвороб злоякісного росту. Виявлена етіологічна роль вірусу папіломи людини. Зниження летальності при раку шийки матки обумовлено впровадженням в діагностику дисплазії та раку на місці методу дослідження мазків по Папаніколау (Пап-мазок), де враховується ядерно-цитоплазматичний індекс. У нормальному мазку епітеліальні клітини мають дрібне ядро ​​при великому обсязі цитоплазми. Збільшення розмірів ядра і зменшення обсягу цитоплазми вказує на пухлинну трансформацію клітин.

Піхва (vagina) – це м'язово-фіброзна трубка довжиною 7–9 см, діаметром 2–3 см, що проходить у малому тазі між се­чівником і прямою кишкою. У стінці піхви розрізняють три оболонки: слизову, м'язову та адвентиційну.  Слизова оболонка має дві пластин­ки – епітеліальну і власну.

 

 

Фрагмент слизової оболонки піхви.

 

Епі­телій піхви багатошаровий плос­кий незроговілий, в якому роз­різняють базальний, проміжний і поверхневий шари. Останній називається ще функціональ­ним шаром, тому що він під­дається ритмічним змінам про­тягом менструального циклу (рис. 10). Клітини поверхневих шарів епі­телію містять зерна кератогіаліну, багаті на глікоген. Розпад останнього під впливом мікро­бів призводить до утворення молочної кислоти, і тому піхво­вий слиз має кислу реакцію, що запобігає розвитку інфекції. Залоз у стінці піхви немає. Власна пластинка слизової обо­лонки формує сосочки, які вростають в епітелій, інфільтро­вана лімфоцитами. Еластичні волокна власної пластинки утворюють поверхневу та гли­бокі сітки.

М'язова оболонка піх­ви утворена поздовжніми пуч­ками гладких міоцитів, між якими є невелика кількість цир­кулярно розташованих м'язових елементів. Адвентиційна оболонка побудована з пух­кої сполучної тканини, яка спо­лучає піхву з сусідніми орга­нами.

Вульвовагініти - бактеріальні (Gardnerella піхвової), грибкові (Candida Albicans) і протозойні (трихомонад), хронічні інфекції. Епітелій піхви служить надійним бар'єром проти інфекційних агентів, тому мікроорганізми проявляють свою життєдіяльність у просвіті піхви.

Циклічні зміни піхви. З початком проліферації ендометрію (на 4-5-й день після закінчення менструації), тобто в постменструальному періоді, в піхві помітно набухають епітеліальні клітини. На 7-8-й день в цьому епітелії диференціюється проміжний шар ущільнених клітин, а до 12-14-го дня циклу (до кінця постменструального періода) в базальному шарі епітелію клітини сильно набухають і збільшуються в об'ємі. У верхньому (функціональному) шарі піхвового епітелію клітини розпушуються і в них накопичуються грудки кератогиалину. Однак процес кератинізації не доходить до повного зроговіння. У передменструальному періоді деформовані ущільнені клітини функціонального шару піхвового епітелію продовжують відторгатися, а клітини базального шару ущільнюються. Стан епітелію піхви залежить від рівня оваріальних гормонів в крові, тому по картині мазка, отриманого з поверхні піхви, можна судити про фазі менструального циклу і про його порушення. В піхвових мазках містяться злущені епітеліоцити, можуть бути клітини крові - лейкоцити і еритроцити. Серед епітеліоцитів розрізняють клітини, які знаходяться на різних стадіях диференціювання, - базофільні, ацидофільні та проміжні. Співвідношення числа вищевказаних клітин варіює в залежності від фази оваріально-менструального циклу. У ранній, проліфера-тивній фазі (7-й день циклу), переважають поверхневі базофільні епітеліоціти, в овуляторній фазі (11-14-й день циклу) переважають поверхневі ацидофільні епітеліоцити, в лютеїновій фазі (21-й день циклу) збільшується вміст проміжних епітеліоцитів з великими ядрами і лейкоцитами; в менструальній фазі значно зростає кількість клітин крові - лейкоцитів і еритроцитів.

 

 

Слизова мікроскопія слизової оболонки піхви при відсутності стимуляції (Б) та за умов стимулюючого впливу естрогену

 

Під час менструації в мазку переважають еритроцити і нейтрофіли, епі теліальні клітини зустрічаються в невеликій кількості. На початку постменструального періоду (в проліферативній фазі циклу) піхвовий епітелій порівняно тонкий, а в мазку вміст лейкоцитів швидко зменшується і з'являється  епітеліоцити з пікнотичними ядрами. До моменту овуляції (в середині оваріально-менструального циклу) переважають такі клітини в мазку, товщина піхвового епітелію зростає. Нарешті, в передменструальній фазі циклу кількість клітин з пікнотичним ядром зменшується, але підвищується десквамація нижче розташованих шарів, клітини яких виявляються в мазку. Перед настанням менструації вміст еритроцитів у мазку починає зростати.

Зовнішні  статеві  органи  (vul­va) включають переддвер'я піхви, малі та великі соромні губи, клітор. Переддвер'я піхви вистеляє багатошаровий плоский епіте­лій. Сюди впадають дві вестибу­лярні залози (так звані бар­толінові залози), які є альвеолярно-трубчастими за формою і секретують слиз.

Малі соромні губице складки слизової оболонки, вкриті багатошаровим плоским, злегка зроговілим пігментованим епітелієм. Основу їх складає пухка сполучна тканина, багата еластичними волокнами та кро­воносними судинами, у якій містяться численні сальні за­лози. Великі соромні губи – це складки шкіри зі значними прошарками жирової тканини, містять сальні та потові залози. Зовнішня їхня поверхня вкрита волоссям.

Клітор за розвитком та будовою відповідає дорсальній частині чоловічого прутня. Він складається з двох печеристих тіл та головки, яка вкрита бага­тошаровим плоским злегка зро­говілим епітелієм.

Молочні залози (mammae) – складні альвеолярні розгалужені залози, які за своїм походженням є видозміненими в процесі еволюції потовими за­лозами шкіри.

Розвиток. Залози закладаються як молочні лінії - епідермальні валики, що залягають з обох боків тулуба від пахвової області до паху. У середньо-грудному відділі епітеліальні тяжі валиків вростають у власне шкіру і згодом диференціюються в складні трубчасто-альвеолярні залози. Гістологічна картина молочної залози залежить від ступеня її зрілості і активності. Морфологічні відмінності виявляються в будові ювенільної залози, зрілої неактивної і зрілої функціонуючої (лактуючої) залози.

 Секрет молоч­них залоз молоко високопоживний продукт для харчування новонародженої дитини. До складу молока входять жири, білки, вуглеводи, мінеральні солі та вода, які необхідні для нормального розвитку організ­му. Молочна залоза — парний орган, який у нормі функціонує лише у жінок. Свого максималь­ного розвитку залоза досягає після настання статевої зріло­сті: між 13 і 15 роками відбу­вається видовження і дихото­мічне галуження проток, фор­мування залозистих часточок. Секреторну активність молочні залози проявляють, коли настає вагітність. Секрет молочних за­лоз, який утворюється у другій половині вагітності, називаєть­ся молозивом. Справжнє моло­ко починає вироблятися лише після народження дитини.

У дорослої жінки кожна мо­лочна залоза складається з 15 ­– 20 часточок, розділених прошарками сполучної ткани­ни. До складу кожної часточки входить одна окрема залозка, оточена сполучною тканиною і жировою клітковиною (рис. 11). Кожна залозка включає систему розга­лужених вивідних проток: кін­цеву протоку, що відкривається на верхівці соска грудей; в неї впадають молочні синуси; останні збирають секрет з молочних проток, які, в свою чергу, розгалужуються на альвеолярні молочні ходи. Переважна більшість про­ток вистелена двошаровим (в окремих ділянках – багатошаровим) епітелієм, який ото­чують міоепітеліальні клітини. Молочні ходи до періоду лакта­ції (молоковіддачі) закінчують­ся сліпо, а з настанням вагітно­сті і лактації дають початок чис­ленним альвеолам.

Сосок. Ця частина молочної залози представляє собою структуру циліндрично-конічної форми рожевого або коричнево-рожевого кольору, покриту багатошаровим плоским зроговілим епітелієм. Численні дермальні сосочки неправильної форми вдаються в епідерміс, майже досягаючи його поверхні; шар епідермісу над ними може бути дуже тонким. Основна протока кожної з численних окремих залозок, які складають молочну залозу, називають молочною протокою. Ці протоки проходять через сосок і відкриваються на його вершині окремим отвором, настільки маленьким, що простим оком його не видно. Епітелій, що вистилає кожну молочну протоку, поблизу отвору подібний до того який покриває сосок.

 

 

Молочна залоза до лактації і під час молокоутворення

 

 

 

Глибше в соску молочні протоки вистелені двошаровим циліндричним епітелієм, розташованим на базальній мембрані. Тканина соска являє собою щільну сполучну тканину з гладком’язовими волокнами. М'язові волокна розташовуються циркулярно навколо молочних проток і паралельно їм (зовсім поруч), так що вони проходять через сосок. Тут розташовується також велика кількість кровоносних судин і інкапсульовані нервові закінчення. Епідерміс соска, подібно епідермісу піхви, чутливий до дії естрогену. У зв'язку з проблемою «хворобливого соска»-станом, який настає при годуванні дитини грудьми, цікаво відзначити, що у жінок незабаром після пологів може проявитися естрогенна недостатність. Причина її полягає в тому, що під час вагітності в утворенні естрогену бере участь і плацента. Коли при пологах плацента відторгається, жінка позбавляється основного джерела цього гормону. Зрештою, достатню кількість естрогену починають продукувати яєчники, але при цьому може бути такий період, коли епідерміс сосків страждає від естрогенної недостатності. Тому в одному з випадків хворобливість сосків можна віднести на рахунок недостатності естрогену. Однак є певні ускладнення при спробі використовувати естроген з метою викликати потовщення епідермісу сосків у жінок на початку періоду годування.
Шкіра навколососкової ділянки (areola) рожевого кольору. Однак під час вагітності вона пігментується і після цього вже ніколи не повертається до первинного забарвлення, залишаючись завжди частково пігментованою. Під ареолою розташовуються великі модифіковані потові залози. Правда, вони не настільки великі і не так сильно модифіковані, як самі молочні залози. Потові залози відкриваються на поверхні ареоли; їх називають ареолярними залозами (Монтгомері). По периферії ареоли є сальні залози і великі потові залози. Під ареолою розташовані гладкі м'язові волокна-циркулярні і йдуть перпендикулярно поверхні шкіри.

Протоки. Молочні протоки від окремих складних залозок сходяться під ареолою і підходять до основи соска. Наближаючись до цього місця, протоки незначно розширюються, утворюючи молочні синуси. У лактуючої залозі ці синуси, можливо, відіграють роль невеликих резервуарів для молока. Кожна з окремих складних залозок, що має власну молочну протоку, що проходить через сосок, в комплексі з іншими складаючи частку молочної залози. Кожна в свою чергу складається з багатьох часточок. Отже, кожна основна молочна протока дає безліч розгалужень, які, розміщуючись в часточках, є часточковими протоками. Паренхіма часток і часточок молочної залози розташована в підшкірній тканині (поверхнева фасція). Проте, ця паренхіма (яка, як слід нагадати, є дериватом епідермісу шкіри) не повністю обмежена дермою. Тут доречно пам'ятати, що дерма складається з двох шарів і що сосочковий шар, безпосередньо прилеглий до епідермісу, містить більше клітин і більш ніжний по структурі, чим більш грубий з меншою кількістю клітин розташований глибше сітчастий шар. Коли тяжі епідермісу вростають в мезенхіму, утворюючи систему проток молочної залози, вони, очевидно, несуть із собою і розвинутий сосочковий шар дерми, так що він утворює сполучну тканину, яка містить клітини, яка оточує кожну протоку, або формує загальну оболонку для групи дрібних прилеглих проток. Між окремими протоками їх групами, що мають загальну оболонку, проникають з сітчастого шару дерми щільні зв'язки і перегородки утворені грубоволокнистою сполучною тканиною з меншоюкількістю клітин; перегородки, які відділяють частки і часточки одна від одної, щільно фіксують паренхіму молочної залози до шкіри. Найбільш великі з цих зв'язок і перегородок називаються підтримуючими куперовими зв'язками. У них накопичується жир, так що вони фіксують як жирові прошарки, так і епітеліальну паренхіму молочної залози. Жир накопичується також і в сполучній тканині між паренхімою молочної залози, яка покриває її шкірою і фасцією, розташованою під нею. На зрізі нелактуючої залози епітеліальна паренхіма мізерна, складається з одиночних проток, відокремлених одна від одної широкими прошарками сполучної тканини. Більшість проток потрапляє на зріз своїм косим або поперечним перерізом. Іноді видно молочні протоки, але зазвичай всі видимі на зрізах протоки – це гілки різного порядку, що відходять від молочних проток. Оскільки гілки основних проток проходять у вільно підвішених часточках, більшість проток, які видно на зрізах, знаходяться всередині часточок, тобто є внутрідольковими. Їхні стінки в основному складаються з двох шарів епітеліальних клітин з блідою цитоплазмою і блідо зафарбованими овальними ядрами. Ядра внутрішнього шару зазвичай розташовані радіально (по довгому діаметру), тоді як у зовнішньому шарі вони лежать паралельно стінці протоки; розташування епітеліальних клітин у протоках різне; всі вони лежать на базальній мембрані. Кожна протока оточена сполучною тканиною, що містить відносно багато клітинних елементів, приблизно такої ж товщини, як і сама протока. Цей шар аналогічний сосочковому шару дерми, що примикає до епідермісу. Сполучна тканина яка містить клітини, що оточує окремі протоки в групі, може зливатися. Так як ця сполучна тканина розташована всередині часточки, її називають внутрішньочасточковою. У ній багато фібробластів, легко помітних завдяки великим овальним блідим ядрам. Крім того, в ній постійно зустрічаються макрофаги, лімфоцити і плазматичні клітини. Окремі протоки або їх групи, оточені внутрішньочасточковою сполучною тканиною, відокремлюються одна від одної товстими перегородками з грубої відносно бідною на клітини міжчасточкової сполучної тканини. Її можна розглядати як глибоке вторгнення сітчастого шару дерми (великі перегородки, мабуть, відповідають підтримуючим куперовим зв'язкам). Для міжчасточкової сполучної тканини характерний вміст часточок жиру; таким чином, жир молочної залози пов'язаний з шкірою межчасточковою сполучною тканиною.

Альвеоли  молочної залози побудовані з клітин кубічної форми – лактоцитів, що секретують за апокри­новим типом . На апікальній поверхні лактоцитів є мікроворсинки, цитоплазма містить доб­ре розвинуті гранулярну й агранулярну ендоплазматичну сіт­ку, елементи комплексу Гольджі, мікротрубочки та мікрофіламенти. Ці клітини розміщені в альвеолах в один ряд, контак­тують між собою з утворенням десмосом.

 

 

Ультраструктура секреторних клітин (лактоцитів).

Основним структурним компонентом альвеоли є секреторна клітина. Виділяють чотири поверхні плазмолеми цих клітин: 1) контактує з елементами сполучної тканини і кровоносними капілярами, 2) прилеглих до міоепітеліальних клітин; 3) з'єднує дві сусідні секреторні клітини; 4) обернена в просвіт альвеоли.

Базальна поверхня клітини має неглибокі впячування. Появу глибоких інвагінацій пов'язують із збільшенням всмоктуючої поверхні секреторних клітин. Поверхня плазмолеми, що контактує з міоепітеліальною клітиною, має нечисельні десмосоми. Причому в підмембранному шарі міоепітеліальної клітини є велика кількість мікропіноцитозних везикул, що дозволяє розглядати її участь у транспорті речовин до екзокриноцитів. Спеціалізовані структури дотичних поверхонь суміжних секреторних клітин представлені десмосомальними і щільними контактами. У лактуючій молочній залозі десмосоми зустрічаються рідко, зазвичай в період, коли йде формування секрету. На латеральній поверхні секреторних клітин спостерігається складчастість, яка збільшує їх обмінну поверхню. У межах однієї альвеоли секреторні клітини знаходяться на різних стадіях формування секрету.

Близько кровоносних капілярів із звуженим просвітом розташовуються секреторні клітини які виділили секрет або готові до його виділення. У першому випадку клітини мають світлий матрикс, ГЕС складається з рідкісних коротких розширених цистерн. Ядро овальної форми, з широким периинуклеарним простором і гранульованим ядерцем. Хроматин розподілений тонким шаром біля ядерної мембрани. Наявність округлих мітохондрій в ядерній зоні передбачає їх енергетичну участь у новому циклі секретоформування. Цистерни комплексу Гольджі концентричні, містять сформований секрет. У апікальной зоні цитоплазми відсутні секреторні і жирові включення. Міоепітеліальні клітини знаходиться в розслабленому стані. Відсутність же мікропіноцитозних везикул на її базальній стороні свідчить про уповільнення активного транспорту речовин.

У другому випадку клітини мають щільний матрикс, ГЕС представлена довгими цистернами. Вільні рибосоми і полісоми зустрічаються у латеральної і базальної мембран клітини. Ядро з конденсованим по периферії хроматином і великим пухким ядерцем. Біля ядра розташовані ліпідні краплі. Мітохондрії і велика частина секреторних гранул зосереджені в апікальній зоні, що передбачає енергетичне забезпечення в ній транспортних процесів. Цистерни комплексу Гольджі розтягнуті, без секреторного матеріалу. Такий стан екзокриноцитів відображає готовність до виділення секрету і часткове його виведення в просвіт альвеоли.

Близько кровоносних капілярів з розширеним просвітом знаходяться гландулоцити в процесі секретоформування. При цьому частина клітин має еліпсоїдне ядро з великою кількістю пор в нуклеонемі. Цистерни ГЕС розширені. Мітохондрії різної величини, містять багато тонких крист і розташовані поблизу комплексу Гольджі. Останній представлений довгими паралельними розширеними цистернами і округлими вакуолями з сформованим секретом. У апікальних відділах таких секреторних клітин спостерігаються великих розмірів ліпідні включення, які часто контактують з мітохондріями. У деяких ліпідних краплях простежується зв'язок з секреторними гранулами, мембранами апарату Гольджі або цистернами ГЕС. Відзначається посилення активного транспорту в міоепітеліальних клітинах (мікропіноцитозні везикули з'являються на стороні, зверненій до секреторної клітини).

Інша частина клітин, що активно синтезує секрет, характеризується збільшенням обсягу цитоплазми. ГЕС представлена короткими, щільно розташованими цистернами. Мітохондрії зустрічаються у всіх частинах клітини. У комплексі Гольджі спостерігаються оформлені гранули секрету. Ліпідні краплі пов'язані з паралельними цистернами комплексу Гольджі. На базальній стороні плазматичної мембрани міоепітеліальних клітин з'являються інвагінації.

 

 

Міоепітеліальні клітини.

Міоепітеліальні і секреторні клітини відокремлені від елементів сполучної тканини базальною мембраною, товщина якої досягає 30-65 нм. При розвитку лактаційної функції відбувається зближення кровоносних капілярів і альвеоли. Часто тіла кількох міоепітеліальних клітин розташовуються поблизу одного і того ж гемокапіляра. У цьому випадку, очевидно, що надходять з потоком крові біологічно активні речовини (окситоцин, ацетилхолін) швидше досягають міоепітеліальних клітин, викликаючи одночасно скорочення групи альвеол. У місцях зіткнення двох міоепітеліальних клітин знаходяться десмосоми і щільні контакти. Останні пов'язують окремі міоепітеліальні клітини в єдиний скорочувальний апарат альвеоли. Мікропіноцитозні везикули можуть перебувати не тільки в підмембранній зоні, а й поблизу ядра де зосереджені мітохондрії, рибосоми і полісоми, а також включення.

При звуженому і розширеному просвіті гемокапіляра спостерігаються різні стани плазмолеми міоепітеліальних клітин. Для міоепітеліальних клітин, розташованих проти мікросудини з звуженим просвітом, відзначені наступні два стани базальної поверхні плазмолеми: а) відсутність інвагінацій й нечисельні десмосоми, локалізація мікропіноцитозних везикул, в основному, на стороні секреторних клітин, б) наявність інвагінацій без формування підмембранних везикул. Якщо капіляр мав розширений просвіт, то плазматична мембрана міоепітеліальних клітин могла бути: а) без інвагінацій, але з частими десмосомальними контактами і значною кількістю мікропіноцитозних везикул; або б) з інвагінаціями, заповненими численними мікропіцітозними везикулами.

 Кровоносні судини

У період лактації мікросудини густою сіткою обплітають альвеоли і встановлюють контакт з базальними відділами секреторних клітин. При цьому розрізняють два функціональних стани гемокапілярів, які супроводжуються: а) звуженням просвіту мікросудин, при якому структура судинної стінки відповідає процесам зниження надходження речовин в клітини альвеол, б) розширенням просвіту мікросудин, що забезпечує посилення транспорту речовин через стінку судин.

При першому стані капіляра ендотеліальні клітини набряклі, з щільним матриксом, значною кількістю рибосом і наявністю фібрилярних структур у плазмолемі. Між клітинами ендотелію виявлені широкі міжклітинні простори та зони щільного контакту. Ядро ендотеліальної клітини має овальну форму з неглибокими інвагінаціями нуклеонеми і численними порами. Еухроматин ядра дифузно розподілений по всій нуклеоплазмі. Мікропіноцитозні везикули діаметром 20-80 нм утворюють везикулярну транспортну систему, яка забезпечує транскапілярний обмін високомолекулярних сполук. У ендотеліальних клітинах виявляються колбоподібні та кулясті везикули. Колбоподібні везикули розташовані під плазмолемою, тоді як кулясті вільно лежать у цитоплазмі. Формування везикул в ендотеліальних клітинах судин молочної залози відбувається шляхом утворення невеликих або великих інвагінацій клітинної оболонки. У кровоносних капілярах з вузьким просвітом частіше зустрічаються кулясті везикули, що мабуть, пов'язано з підготовкою ендотелію до активного піноцитозу. Базальна мембрана оточує кровоносні капіляри по всьому колу. Товщина її може бути неоднаковою протягом одного і того ж зрізу (від 20 до 50 нм). У гемокапіляра з звуженим просвітом між секреторними і міоепітеліальними клітинами часто спостерігаються фібробласти, які знаходяться в активному стані, про що можна судити з сильно розвиненою ГЕС. Базальна мембрана таких капілярів ущільнена, що свідчить про зниження процесів фільтрації через неї. Перицити розташовуються між неклітинним компонентом базальної мембрани і ендотеліальними клітинами. У кровоносних капілярах молочної залози перицити мають цитоплазму з більш світлим матриксом, ніж ендотелій, містять мітохондрії і фібрилярні структури. У цитоплазмі перицитів зустрічаються піноцитозні везикули (діаметр 20-80 нм), як правило, розташовані по краю клітини, зверненої до перікапілярниого простору. Для перицитів характерна наявність довгих, складної форми цитоплазматичних відростків, в яких спостерігаються фібрили.

 

Схематичне зображення окремої молочної залозки до вагітності (А), під час вагітності (В), та під час лактації (С).

 

 

 

При другому функціональному стані гемокапіляра, коли спостерігається розширений просвіт, ендотеліальні клітини стоншуються, особливо з боку, зверненої до альвеоли. Вони контактують за допомогою щілиновидних контактів. На люменальній поверхні плазмолеми є мікроворсинки, які збільшують поверхню їхнього зіткнення з кров'ю. Ядро ендотеліальної клітини з звивистими контурами, хроматин утворює щільні грудочки по периферії. У цитоплазмі є рибосоми і мікропіноцитозні везикули. Базальна мембрана у таких кровоносних капілярів розпушена, що пов'язано з посиленням ультрафільтрації.

        

Мікрофотографія нелактуючої молочної залози

 

 

Мікрофотографія лактуючої молочної залози

 

Назовні від лактоцитів розміщений несуцільний шар зірчастих міоепітеліоцитів, які скороченнями своїх відрост­ків сприяють виведенню секре­ту. Секрет лактоцитів включає крапельки ліпідів і гранули біл­ків, які, емульгуючись та змі­шуючись з розчиненими у воді лактозою та мінеральними соля­ми, утворюють у просвіті альвео­ли молоко. Молоко системою молочних альвеолярних ходів і молочних проток виводиться у молочні синуси, де й нагро­маджується до моменту смок­тання. Зовні клітини альвеол і вивідних проток покриті ба­зальною мембраною, яка від­межовує їх від оточуючої спо­лучної тканини.

 

 Секреція і екструзія компонентів молока лактоцитами.

Схематичне зображення фрагмента стінки альвеоли. 

 

 

Після закінчен­ня періоду лактації відбуваєть­ся процес інволюції молочної залози, який полягає в редукції більшої частини альвеол, втраті секреторної активності збереже­них альвеол.

Нервово-гуморальна регуляція секреції молока. Під час годування дитини подразнення нервових закінчень соска молочної залози передається по аферентних нервових волокнах в гіпоталамус. Аферентні імпульси стимулюють нейросекреторні клітини ядер гіпоталамуса до виділення окситоцину і пролактину.

 

 

Світлова мікроскопія альвеоли лактуючої молочної залози

 

Окситоцин викликає скорочення міоепітеліальних клітин і тим самим сприяє просуванню молока у вивідні протоки. У годуючих матерів спонтанна секреція окситоцину відбувається також під час гри з дитиною або при його плачі.

Пролактин підтримує лактацію. Під впливом пролактину в мембрані альвеолярних клітин збільшується щільність рецепторів як до пролактину, так і до естрогенів. Секреція пролактину відбувається під час годування дитини. Протягом півгодини в крові різко збільшується концентрація пролактину, що стимулює секреторну активність альвеолярних клітин і сприяє накопиченню молока для наступного годування. Естрогени посилюють секрецію пролактину шляхом підвищення чутливості лактотрофів до тиролиберину і зниження - до дофаміну.

Дофамін, секретується нейроендокринними клітинами серединного підвщення гіпоталамуса, блокує секрецію пролактину лактотрофами аденогіпофіза. Чутливі нейрони при подразненні нервових закінчень соска під час годування активують нейрони спинного мозку, інгібуючи секрецію дофаміну. Зниження рівня дофаміну в портальних судинах гіпоталамо-гіпофізарної системи полегшує секрецію пролактину, активуючого лактацію. Лактація може продовжуватися так довго, як довго дитина буде смоктати груди (викликати роздратування нервових закінчень соска молочної залози).

Гонадоліберин. На тлі лактації пригнічується секреція гонадотропних гормонів. Це пов'язано з активацією нейронів спинного мозку, які блокують вивільнення гонадоліберину нейросекреторними  клітинами гіпоталамуса.

Оваріально-менструальний цикл. Циклічні зміни, що відбуваються  у внутрішньому  (функ­ціональному)  шарі  ендометрію, проявом яких є щомісячні мат­кові кровотечі – менструації, отримали назву менструального циклу. Пере­будова при цьому зачіпає не ли­ше функціональний шар ендометрію, але й увесь організм жінки і залежить від циклічних змін у яєчнику, виділення ним естрогенів та прогестерону (оваріальний цикл). У зв'язку з цим місячний цикл в організмі жінки отримав назву оваріально-менструального. У тва­рин аналогом менструальних циклів є так звані статеві цикли. Тривалість менструального циклу вираховується від першо­го дня попередньої менструації до першого дня наступної. У більшосіі (60 %) жінок три­валість циклу становить 28 днів. У ньому розрізняють кілька фаз. У фазі  десквамації, або менструальній (перша – третя доба циклу) відбувається відторгнен­ня функціонального шару ендометрію. Глибока частина ендометрію, що лишається після десквамації, має назву базаль­ного шару. Кровоносні судини ендометрію мають своєрідну бу­дову: серед них розрізняють спіральні і прямі артерії. Перші кровопостачають функціональний шар ендометрію,   другі – базальний.

 

Світлова мікроскопія ендометрію матки у фазі десквамації

 

Перед початком менструації у результаті спазму спіральних артерій зменшується приплив крові у поверхневий шар ендо­метрію (настає його ішемія) і спостерігаються некротичні зміни. Некротизована частина ендометрію відторгається, су­дини кровоточать. До кінця дру­гої доби внутрішня поверхня матки стає суцільною раною. Втрата крові при менструації становить 50–200 мл. Мен­струальна кров не зсідається, у ній багато лімфоцитів. У цей час в організмі жінки мало ста­тевих гормонів: жовте тіло попе­реднього циклу регресувало і не продукує прогестерону, а ріст фолікулів ще не почався і не за­безпечує виділення естрогенів.

Фаза регенерації (третя-п'ята доба циклу) по­чинається з ростом фолікулів і продукцією ними естрогенів. Останні забезпечують процес регенерації функціонального шару ендометрію. За рахунок епітелію дна залоз, які збері­гаються після відпадання функ­ціонального шару, відбувається оновлення епітеліальної плас­тинки слизової оболонки.

Фаза проліферації охоплює п'яту–одинадцяту до­бу циклу. Товщина  ендометрію  у цій фазі  збільшується у  дватри  рази і досягає  2–3 мм. Клітини епі­телію внаслідок посиленої про­ліферації часто нагромаджуються одна на одну. Секреторні клітини продукують невелику кількість водянистого слизу, серед них розсіяні невеликі гру­пи війчастих клітин. Маткові залози вузькі й прямі. У стромі міститься невелика кількість аморфної речовини, рідко трап­ляються лейкоцити. Ця фаза, як і попередня, забезпечується дією естрогенів.

 

 

Світлова мікроскопія ендометрію матки у фазі проліферації

 

Ф аза  відносного спокою відповідає 11 – 15 до­бі циклу. У цей період ендометрій повністю відновлений, але ще не піддається дії прогесте­рону. Яєчник продовжує про­дукувати естрогени. У кінці цієї фази в яєчнику відбувається овуляція. Фази регенерації, проліферації та відносного спо­кою часто об'єднують під назвою постменструальної (або естрогенної, репаративної, проліферативної, фоліку­лярної) фази, під час якої в яєчнику утворюються естро­гени, а гіпофіз продукує у ве­ликій кількості фолітропін.

Фаза секреції (або пременструальна, лютеїнова, прогестинова фаза) охоплює 15 – 28 добу циклу. Ендометрій потовщується у два рази порівняно з попередньою фазою, але не за рахунок розмноження клітин, як у постменструальній фазі, а в результаті набряку, нагромадження секре­ту в залозах і збільшенню об'єму клітин строми. Маткові залози стають звивистими, посилено секретують, у їхніх клітинах з'являється значна кількість глікогену.

 

Світлова мікроскопія ендометрію матки на 16 добу фази секреції

 

Світлова мікроскопія ендометрію матки на 22 добу фази секреції

 

У стромі ендометрію утворюються так звані децидуальні клітини, які нагадують епітеліальні. Це великі світлі клітини, часто двоядерні, багаті на глікоген та лі­піди. У фазі секреції у функціо­нальному шарі ендометрію роз­різняють дві зони: поверхневу компактну, яка складаєть­ся з децидуальних клітин, і гли­боку губчасту (розширені залози надають цій зоні губчас­того вигляду). Утворення по­верхневої і глибокої зон харак­теризує процес підготовки ендо­метрію до сприйняття заплідне­ної яйцеклітини, тобто до ім­плантації. Фаза секреції зумов­лена дією прогестерону. Останній продукує жовте тіло, що утворю­ється на місці постовуляторного фолікула під дією лютропіну гіпофіза. Продукцію

 

 

Динаміка морфологічних змін ендометрію впродовж менструального циклу.

 

 Зміни маткових залоз та залозистих клітин ендометрію протягом менструального циклу.

 

 

прогестерону стимулює також пролактин. Прогестерон сприяє стабілізації набряклого ендометрію, не дає йому відшаровуватись. Якщо вагітність не настає і жовте ті­ло гине, зниження рівня про­гестерону викликає відторгнення функціонального шару ендо­метрію і початок менструальної фази. При відсутності прогесте­рону розблоковується процес росту фолікулів яєчника, які починають продукувати естроге­ни. Останні стимулюють реге­нерацію і проліферацію функціо­нального шару ендометрію, тоб­то цикл повторюється.

Циклічність функціонування жіночої статевої системи зумов­лена особливостями секреції лютропіну гіпофізом. У чолові­чому організмі як фолітропін, так і лютропін секретуються одночасно і рівномірно, а у жі­нок виділення лютропіну від­бувається періодично, коли гіпо­фіз викидає у кров підвищену його кількість, достатню для овуляції і розвитку жовтого ті­ла (так звана овуляторна квота лютропіну). Гіпоталамічна регуляція цієї функ­ції аденогіпофіза здійснюється двома центрами. Один з них (нижчий) локалізований у туберальних ядрах медіобазального гіпоталамуса. Він активує передню частку гіпофіза до без­перервної тонічної секреції обох гонадотропінів. У цьому випад­ку кількість  продукованого  лют­ропіну  забезпечує  лише  секре­цію естрогенів  яєчниками і  тес­тостерону  сім'яниками.  Другий  (вищий,  або овуляторний) центр локалізований у преоптичній ділянці медіабазального гіпоталамуса. Він модулює діяль­ність нижчого центра, у резуль­таті чого останній активує гі­пофіз до викидання у кров ве­ликої кількості  (овуляторної  квоти)  лютропіну.

При  відсутності  впливу  андро­гену  вищий  центр  зберігає  здатність періодично збуджувати діяльність нижчого центру, що і властиво жіночій статі. У за­родка чоловічої статі завдяки продукції чоловічого статевого гормону даний овуляторний центр маскулінізується. У люди­ни овуляторний центр гіпотала­муса в кінці внутрішньоутробного періоду втрачає здатність мо­дифікуватися за чоловічим  типом.

Регулярність циклу. Нормальна тривалість циклу (від першого дня триває до першого дня наступної менструації) - 28 ± 7 днів. Якщо не відбувається запліднення та імплантації бластоцисти, поточний цикл завершує менструація, і починаються події нового циклу. Цей біоритм зберігається впродовж всього репродуктивного періоду. Вагітність обриває (точніше, блокує) оваріально-менструальний цикл. Як правило, менструальний цикл нерегулярний протягом двох років після менархе (перша менструація) і протягом 3 років перед менопаузою. У цих ситуаціях часті ановуляторні цикли (овуляції не відбувається).

 

 

Оваріально-менструальний цикл (схема). 1 - менструальна фаза, II - постменструальная фаза, III - передменструальна фаза 1 - спіральна артерія ендометрію, 2 - пряма артерія ендометрію, 3 - спазм і регресія термінальних гілок спіральних артерій (ішемічна фаза), 4 - крововилив в ендометрії, 5 - примордіальний фолікул в яєчнику, 6 - ростучі фолікули, 7 - зрілий (Граафовий) фолікул, 8 - овуляція, 9 - жовте тіло в стадії розквіту, 10 - зворотний розвиток жовтого тіла, 11 - передня частка гіпофіза, 12 - воронка проміжного мозку, 13 - задня частка гіпофіза, ФСГ - дія фолітропіну на ростучі фолікули, ЛГ - дія лютеїнізуючого гормону (лютропіну) на овуляцію і утворення жовтих тіл, ЛТГ - дія лактотропіну (пролактину) на сформоване жовте тіло, Е - дія естрогену на матку, що стимулює ріст ендометрію (постменструальна або проліферативна фаза), Пг - дія прогестерону на ендометрій (передменструальна фаза).

 

 

 

 

 

 

 

Оваріально-менструальний цикл та функціональні зміни жіночих статевих органів під впливом гормонів гіпоталамуса та гіпофіза: ГнРГгонадотропін ре лізинг гормон; ЛГлютеїнізуючий гормон; Е – естроген, П - прогестерон

 

Менопауза (припинення менструацій) настає до 51 року, але нормально може відбутися і в 40 років. Ведучий механізм - зменшення вмісту естрогенів в крові при збільшеному вмісті гонадотропінів. Остеопороз - одне з серйозних наслідків зниження вмісту естрогенів.

 

 

Гормональна регуляція діяльності жіночої статевої системи. Схема взаємодії гіпоталамуса, гіпофіза та яєчників: суцільними стрілками показано стимулювання, розірваними стрілками – зворотний від’ємний зв’язок. ГнРГ, гонадотропін-релізинг гормон; ФСГфолікулостимулюючий гормон; ЛГлютеїнізуючий гормон; Е – естроген; П – прогестерон

 

Аменорея. У цю групу розладів включають стани, при яких або не виникає менархе (первинна аменорея), або менструації припиняються після менархе (вторинна аменорея).

 Первинна аменорея

- Дисгенезії гонад (синдром Тернера) зустрічається в 1 випадку на 3000 новонароджених дівчаток. Причина - хромосомна аномалія (у хворих Х-хроматин-негативний мазок слизової оболонки ясен і каріотип 45Х). Яєчники відсутні, є тільки двосторонні тяжі сполучної тканини без зародкових клітин. Дефіцит естрогенів, пов'язаний з відсутністю тканини яєчників, викликає статевий інфантилізм: не розвиваються молочні залози, інші вторинні статеві ознаки.

- Синдром резистентних яєчників. Нездатність яєчників відповідати на стимуляцію гонадотропінами може бути як результатом аутоімунного ураження яєчників, так і дефекту рецепторів.

Вторинна аменорея

- Гіпоталамічна (психогенна, функціональна, ідіопатична), аменорея - найбільш часта форма. Рівні ЛГ і ФСГ в деяких випадках низькі, в інших нормальні.

- Порушення харчування. Мабуть, менархе настає при досягненні критичної маси тіла, а менструації часто припиняються, коли жінка з нормальним раніше менструальним циклом худне, її маса стає нижче критичної внаслідок голодування, хронічного захворювання, стресів, надмірного захоплення дієтою або розвитку нейропсихічних анорексії.

Фізична активність

- Аменорею спостерігають майже у 50 % балерин і спортсменок. Частково за це відповідальна втрата маси тіла, пов'язана з тренуваннями; ризик аменореї значно вище у жінок, які втратили понад 15 % маси.

 - "Аменорея після прийому таблеток" - затримка відновлення місячних більш ніж на 6 місяців після припинення застосування пероральних контрацептивів.

Шийка матки в оваріальному циклі. У власному шарі слизової оболонки шийки матки відсутні спіральні артерії, тому в менструальну фазу слизова оболонка шийки матки не відторгається подібно ендометрію тіла матки. Разом з тим в фолікулярну стадію циклу залози ендоцервікса продукують водянистий секрет, а в лютеїнову стадію циклу - в'язкий слизовий секрет, що заповнює канал шийки матки на зразок пробки і перешкоджає проникненню в матку сперматозоїдів і мікроорганізмів.

Піхва в оваріальному циклі. Фолікулярна стадія. На початку стадії піхвовий епітелій тонкий і блідий. Під впливом естрогенів відбувається проліферація епітелію, який досягає своєї максимальної товщини. У клітинах накопичується значна кількість глікогену, використовуваного піхвовою мікрофлорою. Утворюється, при цьому молочна кислота, яка перешкоджає розвитку патогенних мікроорганізмів. В епітелії з'являються ознаки часткової кератинізації. Лютеїнова стадія. Зростання і дозрівання епітеліальних клітин блокується, на поверхні епітелію з'являються лейкоцити і рогові лусочки.

Гормональна контрацепція. Було давно помічено, що у жінки під час вагітності овуляції не відбувається. Як було з'ясовано, відбувається це тому, що при вагітності швидко встановлюються такі рівні естрогену і прогестерону в крові, які пригнічують утворення ФСГ, а внаслідок цього і дозрівання фолікулів. В цьому відношенні естроген ефективніше прогестерону, хоча у більшості тварин прогестерон здатний пригнічувати овуляцію. На початку вагітності джерелом естрогену є жовте тіло вагітності, що виробляє, звичайно, також і прогестерон. Пізніше обидва цих гормони продукує плацента. Наступним кроком було використання цих даних для розробки засобів, що попереджають овуляцію у невагітних жінок. Хоча в даний час для гормональної контрацепції використовуються різні підходи, основним залишається штучне запобігання овуляції шляхом використання тих же процесів, які протікають природно під час вагітності.

Пероральні протизаплідні (контрацептивні) засоби, які широко використовуються в даний час, містять синтетичний естроген, який підтримує на відповідному рівні естрогенну активність крові, в результаті чого пригнічується секреція ФСГ-рилізинг-фактора, а тому, і не утворюється ФСГ, необхідний для дозрівання фолікулів в яєчнику. Крім того, в препаратах використовуються і речовини з активністю прогестерону. Вони не володіють настільки високою активністю, як естроген відносно пригнічення секреції ФСГ, але можуть інгібувати секрецію ЛГ. У відповідній фазі циклу пропускається кілька днів або приймаються плацебо (пігулки, що містять лише інертні речовини) з тим, щоб усунути з циркуляції естроген і прогестерон, що призводить до стимуляції менструації. Прийом в належний день ефективного препарату знову відновлює вплив естрогену на передню частку гіпофіза і пригнічує секрецію ФСГ в наступному циклі.

Слід зазначити, що придушення овуляції будь-яким з використовуваних препаратів залежить від їх дії за добу. Це значно перевищує дію одноразової дози природного гормону, так як природні гормони піддаються в організмі швидким метаболічним перетворенням. Тому в якості пероральних контрацептивних засобів застосовуються синтетичні препарати, які мають досить тривалий гормональний ефект. Зрідка при використанні цих засобів спостерігаються побічні явища.

 

Розвиток жіночої статевої системи. Статева система осіб обох статей розвивається спо­чатку за єдиною схемою і в тіс­ному контакті з розвитком видільної системи. Закладка гонад виникає у зародка четвертого тижня розвитку в вигляді потов­щення целомічного епітелію на поверхні первинної нирки. Ці потовщення мають назву стате­вих валиків. Від мезонефральної (вольфової) протоки відщеплю­ється розташована  паралельно  до неї  парамезонефральна  (мюллерова) прото­ка. З верхніх частин парамезонефральних протоків утворю­ються яйцеводи, а з нижніх – матка і піхва.  В процесі розвитку жіночої статевої системи мезонефральні протоки редукуються,    перетворюючись в рудиментарні протоки придатків яєчників. Крім целомічного епітелію і мезенхі­ми, окремим джерелом розвитку статевих залоз є первинні статеві клітини – гоноцитобласти, які мають екстрагонадне походжен­ня і вперше виявляються у пер­винній смужці і в ділянці кореня алантоїса, потім мігрують в енто­дерму жовткового мішка, енто­дерму середньої кишки, в дор­сальну брижу, звідки через целомічне вистелення і зачатковий епітелій потрапляють у статеві валики, тобто в зачаток гонади.  Гоноцити в зачатку жіночої го­нади  перетворюються на овогонії. Диференціація яєчника на­стає пізніше, ніж сім'яника і стає помітною лише наприкінці сьомого–восьмого тижня ембріоге­незу.

Вікові зміни органів жіночої статевої системи. Морфофункціональний стан органів жіночої статевої системи залежить від віку і активності нейроендокринної системи. Матка. У новонародженої дівчинки довжина матки не перевищує 3 см і, поступово збільшуючись протягом препубертатного періоду, досягає кінцевих розмірів по досягненні статевої зрілості. До кінця дітородного періоду і в зв'язку з наближенням клімаксу, коли гормоноутворююча діяльність яєчників слабшає, в матці починаються інволютивні зміни, перш за все в ендометрії.

Дефіцит лютеїнізуючого гормону в перехідному (передклімактеричному) періоді проявляється тим, що маткові залози, зберігаючи ще здатність до зростання, вже перестають функціонувати. Після встановлення менопаузи атрофія ендометрію швидко прогресує, особливо у функціональному шарі. Паралельно в міометрії розвивається атрофія м'язових клітин, що супроводжується гіперплазією сполучної тканини. У зв'язку з цим розміри і маса матки,в якій відбувається вікова інволюція, значно зменшуються. Настання клімактеричного періоду характеризується зменшенням розмірів органа і кількості міоцитів в ньому, а в кровоносних судинах виникають склеротичні зміни. Це є наслідком зниження гормоноутворення в яєчниках.

Яєчники. У перші роки життя розміри яєчників у дівчинки збільшуються переважно за рахунок зростання мозкової частини. Атрезія фолікулів, прогресує в дитячому віці, супроводжується розростанням сполучної тканини, а після 30 років розростання сполучної тканини за охопили і кіркову речовину яєчника. Згасання менструального циклу в клімактеричному періоді характе ризується зменшенням розмірів яєчників і зникненням фолікулів в них, склеротичними змінами їх кровоносних судин. Внаслідок недостатньої продукції лютропіну овуляції і утворення жовтих тіл не відбувається і тому оваріально-менструальні цикли спочатку стають ановуляторними, а потім припиняються і настає менопауза.

Піхва. Морфогенетичні і гістогенетичні процеси, які призводять до формування основних структурних елементів органу, завершуються до періоду статевого дозрівання. Після настання клімактеричного періоду піхва зазнає атрофічних змін, його просвіт звужується, складки слизової оболонки згладжуються, кількість піхвового слизу зменшується. Слизова оболонка редукується до 4-5 шарів клітин, не містять глікогену. Ці зміни створюють умови для розвитку інфекції (сенільний вагініт).

Гормональна регуляція діяльності жіночої статевої системи. Як згадувалося, фолікули починають рости ще в яєчниках зародка. Первинний ріст фолікулів «малий ріст» в яєчниках зародка не залежить від гормонів гіпофіза і призводить до виникнення фолікулів з невеликою порожниною. Для подальшого росту «великого росту» фолікулів необхідно стимулюючий вплив аденогіпофі-зарного фолітропина на вироблення фолікулярного епітелію (zona granulosa) естрогенів і додаткового впливу невеликої кількості лютропіну, який активує інтерстиціальні клітини (theca interna). До закінчення росту фолікула ростаючий вміст лютропіну в крові викликає овуляцію і утворення жовтого тіла. Фаза розквіту жовтого тіла, протягом якої воно продукує і секретує прогестерон, посилюється і подовжується завдяки добавочному впливу аденогіпофізарного пролактину. Місцем дії прогестерону є слизова оболонка матки, яка під його впливом готується до сприйняття заплідненої яйцеклітини (зиготи). У той же час прогестерон інгібує ріст нових фолікулів.

Поряд з виробленням прогестерону в жовтому тілі зберігається в слабкому ступені вироблення естрогену. Тому в кінці фази розквіту жовтого тіла знову відзначається надходження невеликих кількостей естрогенів в циркуляцію. Нарешті, в фолікулярній рідині ростучих фолікулів і зрілих (пухирчастих) фолікулів поряд з естрогенами виявляється ще й білковий гормон гонадокринін (мабуть, ідентичний інгібіну сім'яників), який пригнічує ріст овоцитів і їх дозрівання. Гонадокринін, як і естрогени, виробляється клітинами зернистого шару. Передбачається, що гонадокринін, діючи безпосередньо на інші фолікули, викликає в них загибель овоцита і подальшу атрезію цього фолікула. Атрезію слід розглядати як попередження формування надлишкової кількості яйцеклітин (тобто суперовуляції). Якщо ж овуляція зрілого фолікула з якихось причин не настане, то вироблений в ньому гонадокринін забезпечить його Атрезію та ліквідацію.

Статеве диференціювання гіпоталамуса. Безперервність чоловічої статевої функції і циклічність жіночої пов'язані з особливостями секреції лютропіну гіпофізом. У чоловічому організмі як фолітропін, так і лютропін секретуються одночасно і рівномірно. Циклічність ж жіночої статевої функції обумовлена тим, що виділення лютропіну з гіпофіза в циркуляцію відбувається не рівномірно, а періодично, коли гіпофіз викидає в кров підвищену кількість цього гормону, достатню для виклику овуляції і розвитку жовтого тіла в яєчнику (так звана овуляційна квота лютропіну). Гормонопоетичні функції аденогіпофіза регулюються аденогіпофізотропними нейрогормонами медіобазального гіпоталамуса. Гіпоталамічна регуляція лютеїнізуючої функції передньої долі гіпофіза здійснюється двома центрами. Один з них («нижчий» центр), що знаходиться в туберальних ядрах (аркуатному і вентромедіальному) медіобазальному гіпоталамусі, активує передню частку гіпофіза до безперервної тонічної секреції обох гонадотропінів. При цьому кількість лютропіну яка виділяється забезпечує лише секрецію естрогенів яєчниками і тестостерону сім’яниками, замало для виклику овуляції і утворення жовтого тіла в яєчнику.

Інший центр («вищий», або «овуляторний») локалізується в преоптичній області медіобазального гіпоталамуса і модулює діяльність нижчого центру, в результаті чого останній активує гіпофіз до масивного викиду «овуляторної квоти» лютропіну. При відсутності впливу андрогену преоптичний овуляторний центр зберігає здатність періодично порушувати діяльність «нижчого центру», як це властиво жіночій статі. Але у зародка чоловічої статі завдяки наявності в його організмі чоловічого статевого гормону даний овуляторний центр гіпоталамуса маскулінізується. Критичний період, після якого овуляторний центр втрачає здатність модифікуватися за чоловічим типом і остаточно закріплюється в якості жіночого, обмежується у людського плода кінцем внутріутробного періоду.

 

Методика виконання практичної роботи

 

1. МАТКА В ПРЕМЕНСТРУАЛЬНИЙ ПЕРІОД.

Забарвлення гематоксиліном еозином.

 

У слизовій оболонці матки можна відрізнити дві частини: функціональну і ба­зальну. В функціональній частині в свою чергу виділяють компактний шар, де проходять поверхневі, ще не розгалужені частини залоз і губчастий шар, де залягають розгалужені частини залоз з розширеними просвітами. В базальній частині знаходяться денця залоз. Препарат матки в пременструальному періоді дозволяє ознайомитись із змінами слизової оболонки (ендометрію) матки в період секреції. Ендометрій значно потовщується, залози сильно видовжуються і розширюються, пізніше заповнюються слизовим секретом. У власному шарі слизової оболонки чітко можна бачити розширені і переповнені кров'ю вени і артерії.

За­малювати і позначити: 1. Слизова оболонка ендометрію: а) одношаровий приз­матичний війчастий епітелій; б) функціональний шар ендометрію; в) базальний шар; г) прості трубчасті маткові залози. 2. М'язова оболонка – міометрій; д) підслизовий шар; ж) судинний шар; е) надсудинний шар. 3. Серозна оболонка - периметрій.

 

·        Яким епітелієм вистелена слизова оболонка матки?

·        Які за будовою маткові залози?

 

2. МАТКОВІ ТРУБИ (поперечний переріз).

Забарвлення гематоксиліном еозином.

 

В препараті можна побачити довгі розгалужені складки слизової оболонки. Підслизова основа відсутня, а тому безпосередньо за слизовою розташовується м'язова оболонка, яка складається з пучків гладких міоцитів між прошарками пухкої сполучної тканини. Циркулярний і поздовжній шари м'язової оболонки відмежовані нечітко. Зовні від м'язової оболонки є шар сполучної тканини (підсерозна основа) і мезотелій серозної оболонки. Замалювати і позначити: 1. Слизова оболонка: а) складка; б) одношаровий призматичний епітелій. 2. М'язова оболонка: в) циркулярний шар. 3. Підсерозна основа. 4. Серозна оболонка з мезотеліем.

 

·        Які клітини входять у склад епітелію маткових труб?

·        З яких шарів гладких міоцитів складається м’язова оболонка?

 

3. МАТКА В ПОСТМЕНСТРУАЛЬНИЙ ПЕРІОД.

Забарвлення гематоксиліном еозином.

 

В препараті можна бачити регенерацію ендометрію, яка завершується. Товщина ендометрію після менструації збільшується і відновлений епітелій має плоску або кубічну форму. Регенерували і залози, які є простими трубчастими нерозгалуженими. Сполучна тканина власного шару ще інфільтрована лейкоцитами. Кровоносних судин ендометрію небагато. Замалювати і позначити: 1. Ендометрій: а) кубічний епітелій; б) маткові залози. 2. Сполучна тканина власного шару. 3. Кровоносні судини.

 

·        Яким шаром представлений ендометрій у постменструальному періоді?

·        За рахунок чого відбувається оновлення епітеліальної пластинки слизової оболонки?

 

4. МОЛОЧНА ЗАЛОЗА (лактуюча молочна залоза тварини).

Забарвлення гематоксиліном еозином.

 

За малого збільшення мікроскопа видно прошарки сполучної тканини, які ділять залозу на часточки, в прошарку міжчасточкова протока, вистелена багаторядним епітелієм. В часточках можна бачити альвеолярні кінцеві секреторні відділи і молочні ходи. Замалювати і позначити: 1. Часточка залози. 2. Міжчасточкова перегородка. 3. Альвеола залози. 4. Молочна альвеолярна протока. 5. Міжчасточкова молочна протока. 6. Міоепітеліоцити.

 

·        Що формується на кінцях альвеолярних ходів?

·        Які клітини знаходяться між основою секреторних клітин та базальною мембраною?

 

ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ

а) основні:

 

1.   Гістологія людини / [Луцик О. Д., Іванова А. Й., Кабак К. С., Чайковський Ю. Б.]. – Київ : Книга плюс, 2010. – С. 438–449.

2.   Гістологія людини / [Луцик О. Д., Іванова А. Й., Кабак К. С., Чайковський Ю. Б.]. – Київ : Книга плюс, 2003. – С. 451-462.

3.   Волков К.С. Ультраструктура основних компонентів органів систем організму / К. С. Волков. – Тернопіль : Укрмедкнига, 1999. – С. 100101.

4.   Презентація лекції з теми: «Жіноча статева система» (Інтранет).

5.   Відеофільм: «Статеві системи» (Інтранет).

 

 

б) додаткові:

1.   Гистология, цитология и эмбриология / [Афанасьев Ю. И., Юрина Н. А., Котовский Е. Ф. и др.] ; под ред. Ю. И. Афанасьева, Н. А. Юриной. – [5-е изд., перераб. и доп.]. – М. : Медицина. – 2001. – С. 699-719.

2.   Гистология : [учебник] / под ред. Э. Г. Улумбекова, Ю. А. Чельшева. –[3изд., перераб. и доп.]. – М. : ГЕОТАР–Медиа, 2007. – С. 369-378.

3.   Данилов Р. К. Гистология. Эмбриология. Цитология. : [учебник для студентов медицинских вузов] / Р. К. Данилов – М. : ООО «Медицинское информационное агенство», 2006. – С. 402-409.

4.   Гістологія людини / [Луцик О. Д., Іванова А. Й., Кабак К. С.]. – Львів : Мир, 1993. – С. 352-361.

5.   Кузнецов С. Л. Атлас по гистологии, цитологии и эмбриологии / Кузнецов С. Л., Н. Н. Мушкамбаров, В. Л. Горячкина. – М. : Медицинское информационное агенство, 2002. – С. 333345.