Порушення свідомості. Основні психопатологічні синдроми.

Порушення свідомості

  Свідомість це вища, специфічно людська форма психічної діяльності яка виникла і зфомувалася в процесі трудової діяльності людини, і є продуктом історичного розвитку суспільного буття людини. Свідомість визначає якість всіх психічних процесів.

 

Властивості свідомості:

1.         Ясність – чітке і послідовне сприйняття оточуючого, правильна орієнтація в ньому, адекватна діяльність всіх сфер психіки.

2.         Обсяг – широта охоплення свідомістю оточуючої ситуації і власних переживань.

3.         Зміст – зміст асоціацій, виникаючих під впливом різних подразників (зміст думок, переживань, тощо).

4.         Безперервність – єдність переживань минулого, сучасного і майбутнього.

 

Основними критеріями ясності свідомості є:

1)           правильне орієнтування в просторі;

2) правильне орієнтування в часі;

3) правильне орієнтування у власному тілі;

4) правильна ідентифікація свого “Я”;

5) безперервність “потоку свідомості” (єдність минулого, теперішнього і майбутнього);

6) збереження здобутих знань і умінь;

7) можливість виділити свого “Я”, як суб’єкта з об’єктивного світу;

8) можливість цілеспрямованої усвідомленої діяльності.

Порушення свiдомостi

Розрізняють синдроми потьмарення та виключення свідомості.

До синдромів потьмарення свідомості належать деліріоз-ний, онейроїдний, аментивний, delirium acutum ("гостре маячіння", хореатичний). Вони різні за клінічними проявами, але мають спільні ознаки. Для діагностики таких порушень К. Яс-перс запропонував такі критерії.

1. Відчуження від реального світу, що виражається розгубленістю з афектом нерозуміння, недомислення, нечітким сприйняттям довкілля, труднощами фіксації уваги, заглибленням у світ внутрішніх хворобливих переживань.

2. Повна або часткова дезорієнтація в часі, місці, ситуації, власній особистості.

3. Порушення процесу осмислення, що проявляється ослабленням або неможливістю суджень, аж до безладного мислення.

4. Труднощі щодо запам'ятовування поточних подій та суб'єктивні хворобливі переживання (повна чи часткова амнезія).

 

Деліріозний синдром (лат. delirium — безумство) характеризується: напливом пареидолічних ілюзій, сценоподібних, істинних множинних рухомих зорових галюцинацій у поєднанні з тактильними (дотиковими) та слуховими; вторинним маячінням стосунків, переслідування, афектами тривоги, страху, руховим збудженням з агресивністю на тлі алопсихічної дезорієнтації (в часі, ситуації тощо).

У розвитку деліріозного синдрому інколи можна простежити три стадії. Перша (початкова) проявляється зміною настрою, балакучістю, метушливістю, гіперестезією до зовнішніх подразників, поверховим уривчастим сном. Удругу стадію делірію спостерігаються численні парейдолії, зорові гіпнагогіч-ні галюцинації, тривога, поверховий уривчастий сон зі страхітливими сновидіннями: посилення гіперестезій. Для третьої- -стадії деліріозного синдрому характерні зорові сценоподібні, калейдоскопічні, страхітливі галюцинації в поєднанні із тактильними і слуховими, гострим чуттєвим маячінням, тривогою, психомоторним збудженням з агресивністю чи аутоагресивні-стю. При цьому обов'язкові всі чотири діагностичні критерії потьмарення свідомості.

Інколи, без адекватного лікування, деліріозний синдром може перейти в професійний, або муситуючий, делірій, що є прогностично несприятливою ознакою.

У разі професійного делірію на тлі деякого оглушення виникає збудження, що проявляється звичними професійними автоматизованими руховими актами (наприклад, рухи руками, що імітують роботу на друкарській машинці) з окремими професійними галюцинаціями.

Муситуючий делірій проявляється оглушенням середнього або глибокого ступеня, хаотичним збудженням, "оббиранням" (наче прилипли до одягу чи ковдри дрібні предмети), незрозумілим бурмотінням. За муситуючим делірієм нерідко розвиваються сопор і кома, і хворий може померти.

Хворобливі переживання закарбовуються в пам'яті чіткіше, ніж реальні події.

Деліріозний синдром спостерігається при інтоксикаційних, симптоматичних психозах, нейроінфекціях, епілепсії.

 

Онейроїдний синдром (грец. oneiros — сон + eides — подібний, схожий) — потьмарення свідомості з напливом фантастичних уявлень, що виникають мимоволі. За змістом це змі-не--ні фрагменти баченого, прочитаного, почутого, пережитого, що переплітаються з реаліями життя. Хворий переживає картини фантастичного, надприродного змісту, котрі нагадують сновидіння. Ці картини, мов у калейдоскопі, змінюють одна одну в певній послідовності. Одна подія ніби випливає з іншої (сценоподібні).

З розвитком синдрому створюється стан маячного настрою. Повсякдення хворий бачить зміненим, незрозумілим і зловїс-

 

але помітні виснаження та пригнічення. Після виходу зі стану аменції у пам'яті не залишається спогадів про хворобу або вони фрагментарні. Чітко виражена астенія з виснаженням, кволістю, дистимічним настроєм, плаксивістю, дратливістю, гіперестезією (емоційно-гіперстенічна слабкість).

Аменцію першим описав Т. Мейнерт (1881) за назвою "гостра галюцинаторна сплутаність". Чимало сучасних психіатрів заперечують самостійність існування аменції, вважаючи її різновидом делірію.

Аменція розвивається найчастіше під час гострих і протра-гованих симптоматичних (інфекційних) психозів, психозів виснаження. Це свідчить про несприятливий перебіг основної недуги.

Аменція може перейти в стан оглушення і delirium acutum (гостре маячіння).

 

Синдром "гострого маячіння", хореатичний синдром. Розвиток цього синдрому починається з продромальних явищ, що тривають годинами, інколи — кілька діб. Хворі скаржаться на відчуття фізичного нездужання, головний біль, розлади сну з жахливими сновидіннями. Настрій примхливо-пригнічений або розчулено-оптимістичний.

У період повного розвитку хворобливих розладів у клінічній картині домінує некоординоване рухове збудження в межах ліжка — гіперкінези (хореатичні, атетоїдні, міоклонічні), клонічні і тонічні судоми, жувальні рухи. Мова незв'язана. Збудження змінюється адинамією, що свідчить про погіршення стану. Потьмарення свідомості за типом глибокої аменції, або оглушення, супроводжується окремими галюцинаціями та маячними висловлюваннями з тривожно-депресивним афектом або страхом.

Спостерігаються значні вегетативні розлади, зневоднення, що супроводжується олігурією. Знижується вміст калію у плазмі крові, долучаються азотемія, лейкоцитоз із збільшенням кількості нейтрофілів. Хворий дуже худне, аж до кахексії. Характерний зовнішній вигляд: загострені риси обличчя, запалі очі, сухі, зі смагою губи, сухий язик (обличчя Гіппократа). Шкіра бліда, інколи із землистим або ціанотичним відтінком та численними синцями. Температура тіла підвищується, інколи до 39—40 °С. Тахікардія, тахіпное, зниження артеріального тиску.

Без адекватного лікування через кілька діб після початку такого хворобливого стану може настати смерть у стані гіпер-термічної коми.

Delirium acutum найчастіше спостерігається при фебриль-ній шизофренії, інфекційних психозах, септичних (післяпологових) станах.

 

Присмерковий стан свідомості розвивається раптово, па-роксизмально і триває від хвилини до кількох годин або діб. При цьому звужується поле свідомості, коло сприйняття об'єктів обмежене, нечітке, викривлене, фрагментарне. Все знайоме сприймається як уперше побачене, незнайоме. Завдяки збереженню автоматизму забезпечуються зовнішня упорядкованість поведінки, зв'язок і послідовність дій.

При цьому синдромі глибока дезорієнтація супроводжується розвитком зорових, слухових та інших галюцинацій страхітливого характеру, гострим, чуттєвоподібним уривчастим маячінням стосунку, отруєння, переслідування, афектом туги, злості й страху, шаленим психомоторним збудженням.! Такі хворі під впливом галюцинацій, маячних ідей та емоцій можуть убити або покалічити сторонніх людей/ родичів, сприймаючи їх за ворогів. У стані гніву вони безтямно руйнують усе, що зустрічається на їхньому шляху (живе й неживе). Потім настає глибокий сон. Про цей період хворі не згадують (амнезія). Пацієнти не пам'ятають не тільки реальних подій того часу, але й суб'єктивних переживань.

Присмерковий стан свідомості спостерігається при епілепсії, органічних ураженнях головного мозку (черепномозкові травми, судинна патологія тощо).

До різновидів означеного синдрому належать амбулаторний автоматизм, транс, фуга і сомнамбулізм.

 

Амбулаторний автоматизм (лат. ambulare — ходити, приходити) — стан звуженої свідомості, коли немає галюцинацій, маячних ідей, афективних станів. Протягом кількох годин хворі діють, мов автомати. Без мети кудись ідуть, щось купують, повертаються додому і т. ін. Справляють враження дещо заклопотаних, неуважних людей. Про глибину порушення свідомості свідчить амнезія після виходу із цього стану.

 

Транс (лат. trans — рух крізь щось, за межі) — триваліший амбулаторний автоматизм (кілька годин, діб). Інколи у хворих зберігається елементарна орієнтація в нескладних ситуаціях. У стані трансу вони можуть подолати великі відстані, переїжджати з одного населеного пункту до іншого. Виникає транс раптово і також раптово припиняється. Спогадів про цей період не залишається (амнезія).

 

Сомнамбулізм, сноходіння, лунатизм (лат. somnus — сон + ambulare) — напад амбулаторного автоматизму, що перериває нічний сон. Хворий несвідомо виконує автоматизовані дії: встає з ліжка, ходить по кімнаті, переставляє речі, виходить на вулицю, проявляючи при цьому рухову спритність. У нього координовані рухи, немає страху. Спогадів про нічне блукання не залишається.

 

Фуга (лат. fuga — біг) — психопатологічний стан із короткочасним звуженням поля свідомості, що має раптовий, імпульсивний початок. Хворий, не усвідомлюючи оточення, автоматично виконує неадекватні дії. Наприклад, кружляє на одному місці, кидається бігти, в громадських місцях роздягається тощо. Фуга завжди супроводжується вираженим руховим збудженням, часто хаотичним, безглуздим. Триває до кількох хвилин. Закінчується амнезією пережитого.

 

ПОРУШЕННЯ ГЛИБИНИ ЯСНОСТІ (ВИМКНЕННЯ) СВІДОМОСТІ

До синдромів вимкнення свідомості належать обнубіляція, оглушення, сомнолентність, со.пор, кома. Нерідко ці синдроми переходять один в один.

Обнубіляція — легкий ступінь порушення притомності. Вона наче заривається хмаринкою (грец. nubus — хмаринка). Все сприймається мов у тумані. Хворий дезорієнтований у часі, послідовності подій. Сповільнюються мислення, рухи, порушується осмислення ситуації загалом. Хворі байдужі, пасивні, зміст запитань сприймають із помітним зусиллям, відповідають на них повільно, із затримкою, уривчасто. Реакції на зовнішні подразники загальмовані. Запам'ятовування нового неможливе. Спогади-утруднені: Тривалість обнубіляції залежить від перебігу основного хворобливого процесу (сомато-неврологічного).

 

Оглушення належить до найчастіших і найпоширеніших синдромів порушення глибини свідомості. Характеризується труднощами сприйняття зовнішніх подразників. Дезорієнтація не тільки в часі, але й в оточенні, в обстановці, оцінці ситуації. Хворі не реагують на запитання, які їм задають тихим голосом. Можлива слабка реакція на звичайну мову. Відповідають ли-

ше на запитання, які висловлюють голосно. Аналогічна реакція на світло, запахи, дотик.

Під час оглушення утруднений асоціативний процес. Хворим складно осмислити ситуацію. Відтворення минулого досвіду обмежене найпростішими поняттями й навичками. Словниковий запас бідний, відповіді односкладові. Продуктивних психопатологічних розладів (галюцинації, маячні ідеї, психічні автоматизми) не буває. Хворі аспонтанні, малорухомі. Міміка одноманітна і збіднена, жести невиразні. Такі люди самотні, довго залишаються в одній і тій самій позі, байдужі до всього, інколи спостерігається благодушність. Триває стан оглушення від кількох хвилин до кількох діб.

 

Сомнолентність (лат. somnolentus — сонливий) — тяжчий ступінь порушення свідомості, ніж оглушення. Хворі лежать із заплющеними очима, спонтанна мова втрачена. Поріг сприйняття зовнішніх подразників підвищений, Відповідають на запитання повільно, навіть тоді, коли його поставлено голосно. Уявлення обмежене, судження утруднене. Суті складних завдань пацієнти не розуміють, прості — вирішують з великими труднощами, повільно. Міміка збіднена, вираз обличчя байдужий. Мовчазні, рухи загальмовані. Реакція на больові подразники знижена. Головним чином перебувають у стані дрімоти, іноді сонливості.

 

Сопор (лат. sopor — безпам'ятство). Хворі переважно лежать. Очі заплющені. Спілкування неможливе. На сильні подразники (наприклад, больові) відповідають елементарними, малодиференційованими рухами (повертання голови, рухи кінцівками тощо). Не орієнтуються щодо місця, часу і навіть власної особи. Зіничні, корнеальні рефлекси і рефлекси ковтання збережені.

 

Кома (грец. кота — глибокий сон) — найтяжчий ступінь порушення свідомості, повна непритомність. Хворий не реагує на будь-які подразники. Немає сухожильних і періостальних рефлексів. Порушуються функції дихання і серцево-судинної системи. Після виходу з коматозного стану залишається повна амнезія.

Синдроми із загальним порушенням свідомості посідають важливе місце в загальній психопатології. Вони спостерігаються при інтоксикаціях, епілепсії, органічних ураженнях головного мозку (пухлини, травми, судинні порушення). Стан коми свідчить про тяжкість ураження головного мозку.

 

КЛАСИФІКАЦІЯ ОСНОВНИХ ПСИХОПАТОЛОГІЧНИХ СИНДРОМІВ

I. НЕВРОТИЧНІ:

• астенічний;

обсесивні;

сенестопатично-іпохондричний;

• істеричні;

• деперсоналізації;

• дереалізації.

 

II. АФЕКТИВНІ:

• маніакальний;

• депресивний;

дисфоричний.

 

III. ГАЛЮЦИНАТОРНО-МАЯЧНІ:

галюцинаторний;

паранояльний;

парафренічний;

параноїдний;

• психічного автоматизму КандинськогоКлерамбо;

Капгра.

 

IV. ПАТОЛОГІЇ ЕФЕКТОРНО-ВОЛЬОВОЇ СФЕРИ:

кататонічний;

гебефренічний.

 

V. ПРОДУКТИВНОГО РОЗЛАДУ СВІДОМОСТІ (ПОТЬМАРЕННЯ):

деліріозний;

онейроїдний;

аментивний;

delirium acutum;

• присмерковий стан свідомості:

амбулаторний автоматизм;

транс;

сомнамбулізм;

фуга.

 

VI. ПОРУШЕННЯ ГЛИБИНИ ЯСНОСТІ (ВИМКНЕННЯ) СВІДОМОСТІ:

обнубіляція;

• оглушення;

сомнолентність;

• сопор;

• кома.

 

VII. ОРГАНІЧНОГО УРАЖЕННЯ ГОЛОВНОГО МОЗКУ:

• органічний психосиндром;

корсаковський (амнестичний);

• паралітичний (псевдопаралітичний);

• лобний.

 

VIII. СУДОМНІ:

• великий судомний напад;

адверзивний судомний напад;

• малі судомні напади:

абсанс;

пропульсивні напади;

салам (напади);

блискавичні напади;

клонічні пропульсивні напади;

ретропульсивні напади;

клонічні ретропульсивні напади;

рудиментарні ретропульсивні напади;

пікнолепсія;

імпульсивні напади;

акінетичні напади;

судомні синдроми;

• напади Джексона (джексоновські);

• істеричний напад.

 

НЕВРОТИЧНІ СИНДРОМИ

Астенічний синдром (астенія) — стан підвищеної психічної і фізичної втомлюваності, надмірної дратливості, слабкодухості та нестійкого настрою у поєднанні з вегетативною симптоматикою і порушеннями сну. Симптоми астенії менше помітні вранці і підсилюються в другій половині доби, особливо ввечері.

 

Обсесивний синдром (синдром нав'язливих станів, ананкастичний) проявляється різноманітними обсесіями (нав'язливі думки). Обсесії найчастіше характеризуються фобіями (нав'язливі страхи), нав'язливими рахунком, сумнівами, спогадами, "розумовою жуйкою". У клініці переважають фобії іпохондричного змісту: кардіо-, канцеро-, сифіло-, снідо-, танато-, но-зо-, фобо-, а також клаустро-, агорафобія тощо.

Крім нав'язливих ідей і страхів можуть спостерігатися нав'язливі дії (частіше у дітей): покашлювання, піднімання брів, плечей, намагання смоктати палець, гризти нігті (оніхофагія), посмикувати волосся (трихотиломанія) та ін. Можуть бути певні ритуали — пов'язані з фобіями нав'язливі рухи і дії, що зменшують інші нав'язливості.

Розуміючи безглуздя й необґрунтованість згаданих звичок, хворий все ж таки не позбувається їх, і вони впливають на його поведінку. Пацієнт, доклавши вольового зусилля, спроможний подолати хворобливі переживання.

Обсесії спостерігаються при неврозі нав'язливих станів, психастенічній психопатії, шизофренії, органічних ураженнях головного мозку.

 

Сенестопатично-іпохондричний синдром — невротичний синдром, що проявляється різноманітними, досить неприємними, болісними, нестерпно тяжкими відчуттями. Хворий може скаржитися на печіння, стискування, переливання, стягування, набухання тощо у різних частинах тіла, внутрішніх органах (сенестопатії). З'являються іпохондричні надцінні ідеї — порушення суджень. Хворий "виявляє" в себе ознаки тяжкої невиліковної недуги. Вони виникають на реальному ґрунті, але пацієнт інтерпретує ці обставини однобоко, перебуває в стані емоційного напруження. Причини хворобливих відчуттів неможливо виявити об'єктивними методами дослідження.

Сенестопатично-іпохондричний невротичний синдром характерний для невротичних розладів, переважно неврастенії та істерії.

Сенестопатичний синдром може входити до структури інших синдромів, зокрема маячних. Це варіант синдрому психічного автоматизму КандинськогоКлерамбо. Спостерігається при шизофренії, маніакально-депресивному психозі (депресивна фаза), органічних ураженнях головного мозку.

Іпохондричний симптомокомплекс може бути складовою частиною будь-якого маячного синдрому (паранояльного, па-рафренного та параноїдного). Часто його виявляють при шизофренії.

 

Істеричні синдроми. Істеричний невротичний синдром характеризується емоційною лабільністю з бурхливим проявом почуттів (ридання, голосіння, стогін), швидкою зміною позитивних почуттів на негативні і навпаки, супроводжується різноманітними вторинними соматичними й неврологічними конверсійними розладами. 

Крім невротичного істеричного синдрому спостерігаються істеричні психотичні. Це потьмарення свідомості, синдром Ган-зера, псевдодеменція.

 

Істеричне потьмарення свідомості проявляється звуженням її з неповною орієнтацією у навколишньому оточенні, яскравими, чіткими сценоподібними, ахроматичними галюцинаціями з подальшою, частіше ретардованою, амнезією.

Синдром Ганзера — один із варіантів істеричного потьмарення свідомості, коли спостерігаються повне дезорієнтування, зорові, рідше слухові галюцинації. Виявляються маячні ідеї стосунку, впливу, переслідування. Характерним є мимомов-лення. Поведінка хворого безглузда. Складається враження, що він симулює психічну недугу.

Синдром псевдодеменції — стан безпорадності, що проявляється втратою найпростіших навичок, елементарних знань.

Хворий свідомо неправильно відповідає на тлі придуркуватості, гротескності, але добре орієнтується, коли йому задають складні запитання, що стосуються психотравмівної ситуації.

Пуерилізм — хворобливий психічний стан, за якого поведінка дорослої людини не відповідає вікові й нагадує дитячу. Спостерігається регресивна поведінка з дитячими манерами, інтонаціями, жестами, пустотливістю, безглуздям, наївністю суджень на тлі пригніченого настрою й розгубленості.

Психотичні істеричні розлади у більшості, випадків зумовлені психогенними чинниками, і їх зараховують до реактивних психозів.

 

Синдром деперсоналізації проявляється розладом самосвідомості. Змінюється сприйняття власної особистості, тобто Я. Думки, дії хворого керуються відчуттям відчуження від власної особи (наче стоїть збоку). Втрачається єдність особистості. Порушується схема тіла: "змінюються" об'єм, довжина, ширина, положення окремих частин тіла. Часто супроводжує дереалізацію.

 

Синдром дереалізації — патологічний стан, за якого світ, обстановка сприймаються хворим нереально, нечітко, невиразно, безбарвно або в одному кольорі, позбавленим життя. Навколишнє здається тьмяним, застиглим, плоским. Хворі стверджують, що все змінилося, стало не таким, як було до хвороби, інколи не можуть пояснити, в чому полягають ці зміни. Спорідненими з дереалізацією є такі патологічні прояви, як уже бачене (deja vu), чуте (deja entendu), пережите (deja vecu) <ібо ніколи не бачене (jamais vu) та ін.

 

АФЕКТИВНІ СИНДРОМИ

Маніакальний синдром характеризується тріадою головних клінічних проявів: хворобливо піднесеним настроєм (ейфорія, гіпертимія); прискореним плином уявлень, думок, спогадів (розумово-мовне збудження); занадто активною, діяльністю (рухове збудження) за наявності відверненої уваги. При цьому хворий переоцінює свої здібності, бажання. Можуть з'явитися маячні ідеї величності.

Розрізняють: веселу манію, гнівливу манію, сплутану манію. Крім відносно простих варіантів маніакального синдрому спостерігаються й складні його варіанти: маніакально-маячні синдроми (поєднання маніакального стану з гострим чуттєвим маячінням переслідування, інсценування); маніакально-галю-цинаторний (поєднання з галюцинаціями).

 

Депресивний синдром виявляється депресивною тріадою: хворобливо зниженим, пригніченим настроєм (депресія, гіпо-тимія) з відчуттям туги, аж до відчаю, безнадії; сповільненим плином уявлень, думок, мови (розумово-мовна загальмованість) і прикутістю уваги до своїх переживань; руховою загальмова-ністю. У хворих виникають маячні ідеї самозвинувачення, самоприниження, гріховності, малоцінності, з'являються думки про суїцид, спроби звести з життям рахунки.

Варіанти депресивного синдрому: тривожна; ажито-вана; анестетична депресія (anaesthesia dolorosa psychica); астенічна депресія, сльоз-лива депресія; адинамічна депресія. Виділяють також депресивно-параноїдний, деперсоналізацій-но-депресивний та нав'язливо-депресивний синдроми.

Масковані (ларвірувані, приховані, соматизовані) депресії характеризуються різноманітними сомато-вегетативними, се-нестопатичними відчуттями, на першому місці, і субдепресив-ним станом — на другому. Виділяють такі варіанти маскованої депресії: алгічно-сенестопатичні (кардіалгічний, абдомінальний, цефалгічний, паналгічний), агрипнічний (із порушенням сну), діенцефальний (вегетовісцеральний, вазомоторний, алергічний, псевдоастматичний) та обсесивно-фобічний. При маско-, ваних депресіях також можливі суїцидальні тенденції.

До депресивних станів належать дистимії — короткочасні (протягом кількох годин чи діб) розлади настрою у вигляді депресивно-тривожного з гнівливістю, невдоволенням, дратівливістю, зниженням потягів.

Депресивний синдром може поєднуватися з персекуторним маячінням (депресивно-маячний), галюцинаціями і явищами психічного автоматизму (депресивно-галюцинаторний), із синдромами потьмарення свідомості (депресивно-аментивний, де-пресивно-онейроїдний).

 

Дисфоричний синдром (дисфорія) виявляється зниженням настрою, злісно-сумним роздратуванням, гнівливістю зі страхом, хворобливими ідеями переслідування і агресивними тенденціями.

Афективні синдроми спостерігаються при маніакально-депресивному психозі, органічних ураженнях головного мозку, шизофренії, епілепсії, неврозах, реакціях особистості на зовнішні чинники.

 

ГАЛЮЦИНАТОРНІ ТА МАЯЧНІ СИНДРОМИ

Це збірна група позитивних (продуктивних) синдромів, що включають маячіння і галюцинації.

Галюцинаторний синдром (галюциноз) характеризується постійним напливом галюцинацій з боку одного й того самого аналізатора, але різного змісту. Виділяють вербальний, зоровий і тактильний галюциноз. Найчастіше буває слуховий вербальний галюциноз, що складається із напливу словесних (людська мова) справжніх або псевдогалюцинаціи у вигляді монологу (моновокальний галюциноз), діалогу, множинних "голосів" різного змісту, що погрожують, звинувачують, лають хворого. Особливо небезпечні для оточення і для самого пацієнта наказові (імперативні) галюцинації.

Зоровий галюциноз включає наплив великої кількості істинних зорових галюцинацій. Виділяють кілька його видів. Наприклад: зоровий галюциноз. Бонне, що розвивається в літніх людей за повної чи часткової втрати зору. (катаракта тощо); педункулярний (галюциноз Лермітта), що виникає, коли патологічний процес локалізується в ніжках середнього мозку. Складається він із численних рухомих, мікроскопічних і "живих" зорових галюцинацій.

Тактильний галюциноз (дерматозойне маячіння Екболо) виявляється тактильними галюцинаціями, неприємними відчуттями на шкірі та під шкірою (ніби повзають шкірні паразити), може поєднуватися з маячінням одержимості.

Галюцинаторні синдроми спостерігаються при шизофренії, епілептичних психозах, органічних захворюваннях головного мозку тощо.

 

Паранояльний синдром характеризується первинним систематизованим інтерпретативним маячінням, докладністю мислення і стенічністю афектів. Система спотвореного судження (маячіння) будується на ланцюзі доказів, що мають суб'єктивну внутрішню логіку. Деякі факти трактують однобоко, а ті докази, що суперечать певному переконанню, ігнорують. За тематикою виділяють параною ревнощів, переслідування, винаходу, іпохондричну тощо. Маячні ідеї групують на підставі центральної думки. Маячні судження стають системою поглядів, що визначають світогляд особистості загалом. На цих судженнях зосереджується все психічне життя хворого. Паранояльний синдром починає розвиватися після неприємного переживання, конфлікту, з надцінних ідей, що трансформуються у маячні ідеї величності, стосунку, впливу, переслідування. Спостерігається при шизофренії, інволюційних, судинних психозах, органічних ураженнях головного мозку, паранояльніи психопатії у стані декомпенсації.

 

Парафренний (парафренічний) синдром (парафренія) поєднує в собі маячні ідеї персекуторного змісту: стосунку, фізичного і психічного впливу, отруєння. В період формування маячіння розвиваються ідеї величності, що мають зв'язок з розладами сприйняття (галюцинації, явища психічного автоматизму). За механізмом утворення парафренічні маячіння можуть бути інтерпретативними й чуттєво-образними. Залежно від переважання в структурі парафренного синдрому тих чи тих психічних розладів, виділяють такі варіанти синдрому: систематизована парафренія, що характеризується систематизованим маячінням переслідування і величності; фантас- тична. парафренія — домінують численні експансивні маячні ідеї (величності); конфабуляторна парафренія — численні маячні конфабуляції; експансивна парафренія — виражений підвищений афективний стан і маячні ідеї; галюцинаторна парафренія — переважають фантастичні галюцинації звеличення.

Парафренний синдром спостерігається при шизофренії — як етап її безперервного або нападоподібного перебігу, та при органічних психозах.

 

Параноїдний синдром включає в себе первинне або вторинне маячіння і обмани сприйняття (галюцинації, ілюзії, се-нестопатії). Найчастіше при параноїдному синдромі спостерігаються персекуторні маячні ідеї (переслідування, стосунку, отруєння, одержимості, дисморфоманії та ін.). Маячні ідеї роз-різнені, уривчасті, фрагментарні. У висловлюваннях хворого немає "стержня", навколо якого формувалася б маячна систе-ма (несистематизоване маячіння). Маячні ідеї супроводжують-ся афективним напруженням^ (страхом, тривргокь злістю, ру-ховим збудженням).

Параноїдний синдром супроводжує багато психічних захворювань, зокрема, шизофренію, епілептичні, судинні, передстаречі, реактивні та симптоматичні психози.

 

Синдром психічного автоматизму КандинськогоКлера-мбо характеризується маячними ідеями переслідування, впливу (психічного чи фізичного) та виявів психічного автоматизму (хворий сприймає себе відчуженим, мов не належить сам собі).

При цьому відчуває, ніби мислить, переживає і діє не самостійно, а хтось ним керує. Невільний щодо своїх думок (примусове мислення, керування думками), емоцій ("змушують сердитися, радіти"), дій ("хтось змушує говорити, ходити" і т. ін.). За ступенем відчуження, оволодіння, впливу на ті чи ті психічні процеси виділяють три види психічних автоматизмів.

Асоціативний автоматизм включає відчуження думок, спогадів, мимовільний наплив, прискорення думок (ментизм); відчуття, що власні думки відомі іншим (симптом відкритості думок) або люди, котрі оточують хворого, висловлюють його думки вголос (симптом "ехо-думки").

Сенсорний (сенестопатичний) автоматизм проявляється псевдогалюцинаціями і сенестопатіями з відчуттям впливу, втручання, відчуження ("спричиняють відчуття стискання, скручування, болю, холоду, спотворюють апетит, статеве почуття").

Руховий (кінестетичний) автоматизм — переконання хворого, що всі рухи, в тому числі й мова, відбуваються під впливом зовнішньої сили ("перетворюють на робота, маріонетку", "керують із Космосу").

Якщо у хворого симптоми асоціативного, сенсорного і кінестетичного автоматизму, то йдеться про розгорнутий синдром психічного автоматизму. Спостерігається синдром Кандинсь-кого—-Клерамбо при шизофренії, органічних ураженнях головного мозку.

 

 Синдром Капгра (J. M. J. Capgras, 1923) характеризується порушенням здатності впізнавати людей. Хворі не впізнають своїх рідних, знайомих, говорять про них як про підставні особи, що є близнюками або двійниками. Вважають, що вони за-гримовані під певних людей (симптом негативного двійника). Іноді ж незнайомих сприймають як добрих знайомих (симптом позитивного двійника).

Синдром Капгра включає симптом Фреголі, коли хворі стверджують, що їх "переслідувач" змінює свою зовнішність, аби не впізнали. Маячні ідеї інтерметаморфози є одним із варіантів помилкових (хибних) упізнавань. Хворі впевнені, що "переслідувачі" змінюють не тільки зовнішність, але й моральний та духовний стан інших, навколишнє оточення. При цьому хибне впізнавання поширюється не на одну особу, а на багатьох людей. Деякі автори вважають синдром Фреголі самостійним.

Синдром Капгра часто поєднується з маячними ідеями переслідування, впливу, проявами психічного автоматизму і спостерігається при багатьох психічних захворюваннях. Нозологічно він малоспецифічний.

 

СИНДРОМИ ПАТОЛОГІЇ ЕФЕКТОРНО-ВОЛЬОВОЇ СФЕРИ

Кататонічний синдром симптомокомплекс психічних розладів, переважно в руховій сфері. Складається він з кататоніч-ного ступору або кататонічного збудження. Виділяють кілька різновидів кататонічного ступору: ступор з воскоподібною гнучкістю (каталепсія), підвищеним тонусом м'язів, симптомом "повітряної подушки" (Дюпре), ембріональною позою та ін.; негативістичний ступор з повною нерухомістю, пасивним негативізмом; ступор з м'язовим заціпенінням (найтяжча форма ступора — тривале перебування в ембріональній позі з вираженим напруженням усіх груп м'язів; симптом хоботка).

Серед варіантів кататонічного збудження виділяють: розгуб-лено-патетичне (поєднання розгубленості, екзальтованості з безладною балаканиною і руховим збудженням);.імпульсивне (раптове, руйнівне, короткочасне).

Кататонічні розлади можуть перебігати за збереженої свідомості (ліцидна кататонія) або в сноподібному стані (онейро-їдна кататонія).

Кататонічний ступор і кататонічне збудження — показання до невідкладної госпіталізації.

 

Гебефренічний синдром проявляється інертною ейфорією (химерна, неадекватна веселість, придуркуватість, пустотливість, інколи — дитяча поведінка). Хворий стає манірним, з'являються театральні, неадекватні жести, поза, міміка. Гебефре-нічне збудження характеризується манірно-придуркуватою поведінкою в поєднанні з ехо-симптомами (ехолалія, ехопрак-сія, ехомімія тощо). Кататонічний і гебефренічний синдроми характерні для однойменних форм шизофренії.

 

СИНДРОМИ РОЗЛАДУ СВІДОМОСТІ  розглянуті у даній лекції вище.

СИНДРОМИ ОРГАНІЧНОГО УРАЖЕННЯ ГОЛОВНОГО МОЗКУ

До цих синдромів належать органічний психосиндром, кор-саковський (амнестичний), паралітичний (псевдопаралітичний) та лобний. У них поєднуються позитивна й негативна симптоматика.

Органічний психосиндром. Власне, це група психопатологічних синдромів, спричинених органічним ураженням головного мозку. Подібність патогенетичних механізмів зумовлює деякі спільні ознаки такого типу синдромів різної етіології.

Н. Walther-Buel (1951) виділив тріаду симптомів, що характеризують клінічні прояви органічного психосиндрому: ослаблення пам'яті, що може досягти корсаковського синдрому (погіршення осмислення, розуміння); нестриманість; лабільність емоцій.

До клініки синдрому включають ознаки осередкових розладів мови, гнозису і праксису. Обов'язковим симптомом є деменція.

Органічний психосиндром спостерігається при хронічних екзогенних і ендогенно-органічних ураженнях головного мозку (прогресивний параліч, судинні психози, старече недоумство, хвороби Піка і Альцгеймера, наслідки черепномозкових травм, пухлини головного мозку, інфекційні й інтоксикаційні психози з несприятливим перебігом).

 

Корсаковський (амнестичний) синдром був описаний С. С. Корсаковим (1887) як самостійна хвороба (енцефалопа-тія), спричинена алкоголізмом. Проте згодом було помічено, що такий психічний розлад спостерігається при багатьох органічних ураженнях головного мозку.

Головним розладом при корсаковському синдромі є^втрата пам'яті на теперішні (поточні) події (фіксаційна амнезія) за збереження її на події минулого. Всі нові враження миттєво зникають із пам'яті. Хворі нічого не пам'ятають, не знають, де вони перебувають, хто біля них, який сьогодні день тижня, які число, рік. Після розмови з лікарем забувають сам факт розмови. Зустрівшись з ним через хвилину, сприймають як незнайому людину. Не знають своєї палати, ліжка, не пам'ятають, снідали чи обідали (амнестична дезорієнтація). Все, що відбулося до захворювання, зберігається в пам'яті і відтворюється адекватно. Зберігаються і набуті знання. З прогресуванням хвороби втрачається пам'ять і на минулі події (закон Рібо). Прогалини пам'яті заповнюються несправжніми спогадами (конфабуляції), або дії спотворюються в часі (псев-доремінісценції). Такі хворі малорухомі, безпорадні, безпомічні, кволі й пасивні. У них виражена афективна лабільність або ейфорія.

Корсаковський синдром може бути алкогольного, травматичного, судинного та іншого органічного генезу.

 

Паралітичний (псевдопаралітичний) синдром є різновидом органічного психосиндрому і проявляється вираженим зниженням або повною відсутністю самокритики і критики на оточення, глибоким порушенням рівня суджень, мнестичними розладами, переважно на події нинішнього і недавнього минулого, порушенням уваги. Такі хворі легко піддаються навіюванню. На тлі добродушності виникає тупа ейфорія з дратливістю," "нетриманням афекту". Потяги підвищуються. Апетит досягає ступеня булімії. Хворі неохайні, не стежать за зовнішнім виглядом, їдять руками, підбирають недоїдки, сплять одягнутими. Можуть без дозволу взяти їжу і речі сусідів. Настрій піднесений. Розвиваються маячні ідеї величності (багатства, високого становища, знатного походження). Хворі балакучі, постійно сміються, безцеремонні у спілкуванні, схильні до недоречних жартів, непристойних висловлювань. Вони багато рухаються, можуть виявляти безглузду діловитість.

Неврологічні розлади: дизартрія, анізокорія; в'яла реакція зіниць на світло; міоз; асиметрія іннервації лицевого нерва; анізорефлексія; судомні напади.

Паралітичний синдром спостерігається при прогресивному паралічі (пізній сифілітичний психоз).

 

Псевдопаралітичний синдром схожий за клінікою і розвивається при багатьох органічних захворюваннях головного мозку (черепномозкові травми, судинні та пухлинні патологічні процеси, інтоксикаційні психози). Може з'явитися одразу після делірію, оглушення.

 

Лобний синдром характеризується поєднанням ознак, властивих тотальному недоумству, з аспонтанністю або загальною розгальмованістю. Аспонтанність супроводжується вираженим зниженням або повною втратою спонукань, адинамією, мовчазністю і збідненням експресивної мови, втратою цікавості до оточення, байдужістю.

У разі розгальмованості настрій підвищений, виражена безпечність, у деяких випадках спостерігаються придуркуватість зі схильністю до недоречних жартів і вчинків, що нагадують дитячі пустощі (морія), загострення потягів. У хворих зникає самокритика, спостерігається грубе нівелювання рис особистості.

Лобний синдром може бути транзиторним — переходить в органічний психосиндром (черепномозкові травми, алкогольні енцефалопатїї); хронічним з прогредієнтним перебігом (хвороба Піка, пухлини лобної частки головного мозку).

 

СУДОМНІ СИНДРОМИ

Великий судомний напад (grand mal) характеризується стадійністю перебігу, За кілька годин, інколи діб, до нападу з'являються його провісники: підвищений неспокій, дратливість, відчуття посмикування окремих м'язів обличчя і тіла.

Можливі вазомоторні розлади: серцебиття, відчуття тяжкості в голові, світлобоязкість, погіршення слуху, порушення нюху та смаку.

Першою стадією великого судомного нападу є аура (від грец.— aura — вітерець, дмухання), яка спостерігається майже у 50 % хворих на епілепсію. Вона має кілька варіантів: сенсорна (раптове виникнення різних відчуттів у органах чуття) і зорова (хворі сприймають все в яскравих барвах, у спалахах світла); слухова (чують якісь звуки, голоси, шум, музику); нюхова (відчувають запахи диму, ароматичних речовин); вісцеральна (неприємні відчуття в животі, нудота, блювання, серцебиття); рухова (стереотипні рухи, імпульсивні дії, кружляння); психічна (переживання чогось страшного, загрозливого). Такий стан триває кілька секунд.

Після аури розвивається стадія тонічних судом. Хворий раптово непритомніє, виникає різке тонічне напруження всіх м'язів. Внаслідок виштовхування повітря із легень через судомно звужену голосову щілину може спостерігатися характерний крик. Людина падає обличчям уперед. При цьому можливі переломи кісток, вивихи суглобів, забиття. Під час нападу хворі не реагують на світло, зіниці у них розширені, дихання зупиняється, з'являються блідість, ціаноз шкіри і слизових оболонок, мимовільне випускання сечі, рідше — нетримання калу. Тонічна фаза триває майже ЗО с і змінюється фазою клоніч-них судом.

Стадія клонічних судом характеризується послідовним скороченням м'язів — згиначів і розгиначів кінцівок і тулуба, Виникає дихання з хрипом, очі закочуються; ціаноз поступово зникає. З рота виділяється піна (якщо прикушена щока чи язик,— рожевого кольору). Інтенсивність клонічних судом через 1—2 хв зменшується, а потім вони припиняються зовсім. Настає постнападова стадія, яка триває від кількох хвилин до 1—2 тод. Свідомість хворого потьмарена, мова незв'язна (олігофазія), погляд блукаючий. Частіше настає глибокий сон, Після сну хворі почувають себе розбитими, ослабленими, нездатні до праці, не пам'ятають періоду нападу (гостра епізодична амнезія).

Якщо великі судомні напади виникають один за одним і в проміжок часу між ними хворий не опритомнює, такий стан називається епілептичним статусом.

 

Адверзивнии судомний напад, як і класичний grand mal, починається з тонічної фази. Вона розгортається повільніше, без попередньої аури. Спостерігається своєрідний поворот тіла навколо поздовжньої осі: спочатку виникає вимушений поворот очних яблук, у той же бік повертаються голова, а потім увесь корпус, і хворий падає. Після цього розгортається клонічна фаза, як і при великому судомному нападі. Адверзивнии напад виникає в разі органічного ураження лобних часток головного мозку.

 

Малий судомний напад (petit mal) загалом характеризується відсутністю виражених рухових компонентів. Хворий під час розмови чи роботи раптово блідне, погляд його нерухомо спрямований уперед або вбік. Непритомніє на 2—5 с, але не падає. При цьому може зберегтися та сама поза, в якій він перебував до нападу. Інколи помітні короткі судоми (посмикування) м'язів обличчя чи кінцівок, Коли у хворого відновлюється свідомість, він продовжує свою справу і не пам'ятає, що сталося (амнезія), або дивується появі чогось нового в оточенні. Ні викриків, ні прикушування язика не спостерігається. Малий напад, що проявляється рудиментарними судомними симптомами (облизування, смоктальні та жувальні рухи, прицмокування, моргання, обертання очей, перебирання пальцями, тупцювання на одному місці), є проявом епілептичного автоматизму (Я. П. Фрумкін).

Малі судомні напади різноманітні за клінікою.

Абсанс (франц. absance — відсутність) — короткочасне вимкнення свідомості (1—2 с). На цей період припиняються заняття хворого, його обличчя блідне, погляд відсутній. Судом не буває.

Пропульсивні напади характеризуються поштовхоподібни-ми рухами вперед (пропульсії).

Салам-напади (людина робить такі рухи, як під час східного привітання). Напад починається з тонічного скорочення м'язів тулуба, внаслідок чого тіло нахиляється вперед, голова схиляється, руки вперед. Хворий, як правило, не падає.

Блискавичні напади відрізняються від салам-нападів лише темпом їхнього розгортання, а клініка ідентична. Однак унаслідок блискавичного розвитку тонічної судоми і різкого руху тулуба вперед хворі нерідко падають ниць.

Клопічні пропульсивні напади проявляються різким та інтенсивним рухом уперед у верхній частині тіла, внаслідок чого хворий падає ниць.

Ретропульсивні напади поштовхоподібні рухи назад (рет-ропульсії).

Клонічні ретропульсивні напади (наче хворий хоче взяти щось позад себе). Дрібні клонічні судоми м'язів повік, очних яблук (піднімання догори), запрокидання голови, відхилення рук назад. Хворий не падає. Зіниці на світло не реагують. Виражені пітливість і слинотеча.

Рудиментарні ретропульсивні напади проявляються ністаг-моїдними посмикуваннями очних яблук, а також міоклонічни-ми судомами повік.

Пікнолепсія характеризується серією ретропульсивних кло-нічних чи рудиментарних ретропульсивних клонічних нападів.

Імпульсивні напади — раптове блискавичне викидання рук перед собою, розведення їх убік або зближення, поштовхопо-дібний рух тулуба вперед. Хворий падає горілиць. Після падіння зразу ж встає на ноги. Імпульсивні напади провокують недостатній сон, раптове пробудження, алкогольні ексцеси.

Акінетичні напади. На тлі афекту чи інших станів розслаблюється тонус м'язів, унаслідок чого хворий падає і відразу встає.

Судомні синдроми спостерігаються при епілепсії та органічних ураженнях головного мозку.

Напади Джексона (джексонівські напади) Характеризуються тим, що тонічна і кло-нічна фази обмежуються певною групою м'язів і лише в деяких випадках відбувається генералізація нападу за типом великого судомного. Але різниця полягає в тому, що на одному боці тіла судоми інтенсивніші. За генералізації джексонівсь-ких нападів у більшості випадків людина непритомніє. Напади Джексона спостерігаються при органічних захворюваннях головного мозку.

Істеричний напад виникає після психічної травми. Структура й послідовність рухових проявів досить поліморфні. Не буває аури, зміни тонічних і клонічних судом не послідовні. Хворі не падають, а повільно опускаються на підлогу. Шкіра й слизові оболонки не змінюються. Пацієнти стогнуть, ридають, кричать, повторюють одну і ту саму фразу. Міміка виражає страждання, біль, страх, інколи захоплення. Реакція зіниць на світло не порушена. Прикушування язика і слизових оболонок, мимовільне сечовипускання не характерні. Інколи спостерігається короткочасне (на кілька секунд-хвилин) звуження поля свідомості за типом істеричного присмеркового стану. Реакція на больові подразники збережена. Хворі навіть реагують на зауваження, що дає змогу припинити напад. Тривалість істеричного нападу — від кількох хвилин до кількох годин. Вона збільшується в разі скупчення навколо хворого людей, особливо, коли вони занепокоєні його станом. Після закінчення нападу сон не настає. Можлива часткова амнезія.

Істеричні напади спостерігаються при істеричній психопатії, істеричному неврозі.