Матеріали для підготовки

до практичного заняття  на тему

 « Родина Айстрові. Представники класу Однодольні (злакові, цибулеві, ароїдні, асфоделові, конвалієві): діагностичні ознаки, особливості використання у медичній практиці»

 

Підклас Астериди належить до класу Дводольні, інші родини – до класу Однодольні. Представники цих класів відрізняються за рядом анатомо-морфологічних ознак.

 

ПІДКЛАС АСТЕРИДИ – ASTERIDAE

         В офіцинальній медицині знайшли використання представники лише однієї родини підкласу - АЙСТРОВІ (СКЛАДНОЦВІТІ) - ASTERACEAE (COMPOSITAE).

У світовій флорі налічується понад 20 тисяч видів і близько 1000 родів родини Айстрові, в Україні - 695 видів, 121 рід. Це найчисельніша за видовим складом родина відділу Покритонасінні. Багаторічні або однорічні трави чи напівкущі, рідше кущі, ліани і невеликі дерева з простими або слабкорозгалуженими стеблами. Поширені на всіх континентах і в усіх кліматичних зонах.

Листки звичайно чергові, рідше супротивні, часом кільчасті, цілісні або різного ступеня розчленовані, часом редуковані, прилистків не мають. Суцвіття - кошики .або головки, які оточені обгорткою. Чашечка звичайно дуже редукована і видозмінена, вона у багатьох видів перетворилася в чубок, який сприяє поширенню плодів вітром. Віночок зрослопелюстковий. Основний тип - трубчастий, п'ятизубчастий, з п'ятьма тичинками, які зрос­лися пиляками в трубочку, крізь яку проходить стовпчик маточки з двороз­дільною приймочкою. Зав'язь - нижня, плід - сім'янка. Є ще справжньоязичкові - неправильні, п'ятизубчасті, двостатеві (квітки кошика кульбаби лікарської)', несправжньоязичкові - неправильні, по краю віночка три зубчики, часто маточкові без тичинок (крайові квітки кошика соняшника), лійкоподібні - неправильні, не мають ні тичинок, ні маточок (файові квітки кошика волошки синьої). Чотири типи квіток утворюють чотири основних типи кошиків: 1. У центрі кошика трубчасті квітки, по краю несправжньоязич­кові (кошик соняшника), 2. Усі квітки в кошику тільки справжньоязичкові (кошик кульбаби), 3. Центральні квітки кошика трубчасті, а крайові лійко­подібні (кошик волошки синьої)', 4. Центральні квітки трубчасті, крайових немає (кошик хамоміли запашної або ромашки безязичкової) та інші.

Деякі види айстрових містять каучук - тау-сагиз, кок-сагиз, а деякі види лактуків - молочний сік, який твердне на повітрі - це стародавній снодійний засіб, досі використовується в гомеопатії. Багато видів айстрових - улюблені декоративні рослини: роди - айстра, агератум, волошка, гербера, головатень, ехінацея, жоржина, злинка, золотушник, кореопсис, королиця, космея, майорці, маруна, нагідки, соняшник, стокротки, хризантема, цинерарія, чорнобривці та інші.

Стокротки багаторічні (Béllis perénnis) — розповсюджений у Європі вид стокроток, багаторічних рослин родини Айстрових (Asteraceae) абоСкладноцвітих (Compositae). Багато споріднених рослин також мають назву «ромашка» (англ. Daisy). Іноді вважається інвазивним бур'яном, який важко викорінюється скошуванням. [1][1][2]

Стокротки багаторічні — багаторічна трав'яниста рослина з коротким повзучим кореневищем, культивується як дворічна рослина, досягає у висоту 10—30 см. Має невелике округле або овальне листя (від 2-5 см в довжину, яке росте паралельно до землі). Стебло безлисте. Утворює щільну прикореневу розетку. Суцвіття в діаметрі приблизно 2-3 см. Квіти приблизно 2-3 см. Плід — сім'янка до 0,5 мм завдовжки, жовтого кольору. Насіння дозріває в червні.

 

Багато видів айстрових - злісні бур'яни як однорічні, так і багаторічні кореневищні.

Як пряну, харчову, вітамінну, ефіроолійну і лікарську рослину культивують полин естрагон, або тархун (Artemisia dracunculus L). У Дердавному Нікітському ботанічному саду з 1954 року вирощують і вивчають перспективну ефіроолійну рослину полин лимонний (Artemisia balchamorum Krasch.). Батьківщина - Туркменістан. Це дуже розгалужений напівкущ 50-SO см заввишки. Усі надземні частини рослини містять ефірну олію (у фазі цвітіння її 0,8-1,5%) з приємним цитрусовим ароматом з нотою апельсину, лимону, ананасу тощо. Вона використовуєть­ся при виробництві вермутів, лікерів, кондитерських виробів і парфумів.

Арніка гірська (Arnica montana L.) - багаторічна трав'яниста рослина 15-80 см заввишки з товстим коротким кореневищем. Росте на луках і узліссях, по чагарниках у гірсько-лісовому поясі і на полонинах Карпат, на Поліссі - рідко. Вид потребує охорони від хижацького знищення заготівельниками. Цінна лікарська рослина. Отруйна. У медицині використовують суцвіття, листки і кореневища з коренями. Суцвіття містять гіркоту арніцин (до 4%), ефірну олію (0,04-0,15%), дубильні речовини (5%), флавоно­їди, У коренях міститься ефірна олія (0,4-1,5%), дубильні речовини, інулін, слиз, смоли.

             

Завдяки різному хімічному складу суцвіття і кореневища препарати з них справляють різну терапевтичну дію. Настій і настоянка суцвіть арніки гірської (Tincturae Arnicae) регулюють тонус центральної нервової системи, знижують рефлекторну збудливість довгастого мозку і кори головного мозку, справляють заспокійливу, протисудомну дію, сприяють поліпшенню живлення мозку, знижують рівень холестерину в крові (завдяки наявності цинарину), запобігають утворенню жовчних ка­менів, ефективні при мозкових крововиливах і при маткових кровотечах.

Препарати кореневища арніки гірської розширюють вінцеві судини серця, поліпшують живлення серцевого м'язу, пришвидшують ритм серцевих скорочень. Фізіологічне активні речовини арніки гірської входять до складу препаратів "Пумпан" (для лікування хвороб серця та гіпертонічної хвороби), "Мазь арніки доктор Тайс" і "Маратонік". Препарати арніки гірської широко використовуються в гомеопатії. Настої та настоянки з коренів і квіток у народній медицині вживають при недугах серця.

Артишок посівний (Cynara scolymus) багаторічна трав'яниста рослина, яка походить із Середземномор'я. Листки перисторозсічені, до 50 см завдовжки, зібрані в прикореневу розетку. Квітки синьо-фіолетові. В Україні артишок культивують.

Використовують листки і нерозквітлі кошики  для виготовлення гепатопротекотрних, антисклеротичних лікарських засобів – наприклад, ”Хофітолу”.

    

Якщо слово «артишок» використовується окремо, у більшості випадків воно посилається на садовий артишок, у якого в їжу використовується м'ясиста квітколожа, на відміну від інших видів, де в їжу використовується коренева частина або черешки прикореневого листя. Слова «артишок» взяте з арабської мови: ارضي شوكي (арді шаукі) або ارضي شوك (арді шаук), що буквально перекладається як, «вирваний із землі».

·                    Садовий артишок (Cynara cardunculus subsp. scolymus (L.), англ. Globe artichoke), також відомий як посівний або колючий артишок. В їжу використовується м'ясиста квітколожа. (Cynara scolymus) — дволітня овочева рослина род. складноцвітих. Поширена в багатьох країнах Середземноморря. Введена в культуру понад 300 років тому. На узбережжі Чорного моря зимує без захисту, в районах середньої смуги вимерзає і розводиться як однорічна культура. Вирощують А. з розсади. В їжу використовують недорозрілі м'ясисті суцвіття, багаті на вітаміни А, В і С. Урожайність від 5 до 25 т/га.

Їх використовують в їжу вареними, тушкованими, печеними на грилі, вживають маринованими, консервують для подальшого використання.

Волошка синя (Centaurea cyanus L.) - однорічна рослина 25-100 см заввишки. Росте на полях в озимих і ярих посівах, уздовж польових доріг по всій Україні, на півдні рідше. Бур'янова, лікарська, декоративна, медоносна, жироолійна і фарбувальна рослина.

У медицині використовують сині крайові лійкоподібні квітки. Вони містять антоціани (пеларгонін і ціанідин), глікозиди (ціанарин, центаурин і цикорин), сім флавоноїдів; ефірну олію, гіркоти, синій барвник; мінеральні солі; дубильні, смолисті, пектинові і білкові речовини, сапоніни, алкалоїди, каротин, вітамін С. Препарати волошки синьої справляють жовчогінну, сечогінну, потогінну, протизапальну, протигарячкову знеболювальну та ранозаго­ювальну дії. Зовнішньо настій квіток вживають у вигляді крапель і примочок при кон”юктивітах, блефаритах, а також лікують курячу сліпоту (внутрішньо і зовнішньо). Препарати "Віталп", "Канефрон".

Деревій звичайний (Achillea millefolium L.) - багаторічна трав'яниста рослина 25-60 см заввишки. Росте на луках, узліссях, уздовж доріг на Поліссі, в Лісостепу і Карпатах. Лікарська, ефіроолійна косметична медоносна, кормова, інсектицидна і харчова рослина.

У медицині використовують верхівки квітучих пагонів, які містять алкалоїди ахілеїн, бетоніцин; ефірну олію (0,007-0,13%, провідною біологічно активною речовиною її є хамазулен, олія містить також цінеол (8-10%). фітонциди, дубильні речовини, смоли, гіркоту ахілеїн, холін, інулін, аспарагін та інші речовини.

Препарати деревію звичайного досить ефективні кровоспинні засоби при внутрішніх і зовнішніх кровотечах, вони діють протизапально і бактерицидно при хворобах шлунка, сприяють правильному обміну речовин, поліпшують апетит, посилюють виділення молока у матерів-годувальниць, розширюють кровоносні судини, знімають спазми з гладеньких м'язів кишечника і жовчовивідних шляхів, розширюючи їх, заспокоюють болі при спазмах шлунка, вони жовчогінні, поліпшують секреторну активність підшлункової залози тощо. Зовнішньо препаратами трави і соком деревію звичайного лікують свіжі і задавнені гнійні рани.  Препарати - "Лів-52", "Очищення від шлаків і токсинів", "Протигеморойний чай", "Ротокан", "Збір жовчогінний № 3".

 

Ехінацея пурпурова (Echinaceae purpurea (L.) Moench.) багаторічна трав'яниста рослина 50-150 см заввишки. В Україні культивують як лікарську, ефіроолійну, декоративну і харчову рослину. Походить з південно-східних штатів США. З давніх-давен індійці та ацтеки Америки використовували всі частини рослини.

Препарати ехінацеї пурпурової справляють адаптогенну, імуности-мулюючу,.антисептичну, протизапальну, бактерицидну,, ранозагоювальну та радіопротекторну дії, позитивно впливають на статеву потенцію у чоловіків (не викликають побічної дії і депресивної фази як після вживання женьшеню, елеутерокока, аралії, лимонника).

   

Інші назви: ехінацея рудбекія пурпурна, трава ехінацея, ехінацея вузьколиста, Echinacea purpurea, Rudbeckia purpurea.Це багаторічна рослина родом з Північної Америки з красивими пурпуровими суцвіттями. Має специфічний смак і запах. Культивується в Україні як декоративна і лікувальна рослина. З лікувальною метою використовуються коріння і квітки, краще свіжі, листя.  Батьківщина цієї цілющої рослини  Північна Америка.

Для лікарських потреб використовують заготовляють коріння восени, а суцвіття (кошики) збирають під час цвітіння. Коріння ехінацеї містить глікозиди (ехінокозид), бетаїн, органічні кислоти, ефірну олію, мінеральні речовини (K, Mg, Fe, Al, Se), вітаміни. Галенові препарати стимулюють Т-систему імунітету. Підвищують першу фазу захисту, тобто стимулюють неспецифічний імунітет і фагоцитоз, діяльність макрофагів та нейтрофілів, посилюють бактерицидну активність клітин. Пізніше включається специфічний імунний захист, підвищується кількість Т-лімфоцитів та продукція цитокінів. Препарати ехінацеї мають противірусну дію, пригнічують активність гіалуронідази, яку продукують мікроорганізми та віруси (мікроорганізми і продукти їх діяльності руйнують мембрани клітин організму людини).

Коріння ехінацеї містять: ефірне масло (до 1,4%), смоли, фітостерпни, ехінацін, ехінакозид, полісахариди, в квітках – 0,13-0,48% ефірної олії. Експериментально встановлено, що настоянка ехінацеї нетоксична.
Вона має бактеріостатичну, фунгіцидну, вірусостатічну і протизапальну дію, пригнічує утворення гіалуронідази, підсилює деікопоез, є сильним активатором макрофагів, гранулоцитів і лімфоцитів (особливо Т-лімфоцитів), підвищуючи захисні сили організму, імунітет і відноситься, таким чином, до рослинних стимуляторів або модуляторів імунної системи.
Вона також м’яко стимулює кору надниркових залоз, збільшуючи продукцію гормонів, які надають певну протиалергічну і противоревматичну дію.
Сік зі свіжих суцвіть викликає прискорення згортання крові, а при місцевому застосуванні – прискорення загоєння ран.
Ехінацея популярна в багатьох країнах: у ФРН, Франції, США та ін У ФРН отримано препарат ехінацін для прийому всередину і в ампулах. Німецький лікар Мадаус (1938 р.) рекомендував ехінацею при ангіні, тонзиліті, хроніосепсису, параметриті і різних запальних захворюваннях внутрішніх органів.

Першим дослідником і популяризатором ехінацеї в Росії був професор С. А. Томілін, який вважав її потужним стимулятором центральної нервової системи, біостимулятором і чудесним терапевтичним засобом, подібно женьшеню.
Було встановлено, що настоянка ехінацеї має властивість посилювати сексуальну потенцію, і надає хорошу ранозагоювальну дію при ранах і опіках.
Спиртова настоянка кореня ехінацеї: берм сирий подрібнений корінь або квіти, заливаємо 70% спиртом у співвідношенні 1:4 і настоюємо 1 місяць і більше. Приймати по 0,5-1 ч. ложці 3 рази на день, а також можна використовувати зовнішньо для вологих компресів при ранах і опіках.
Ехінацею використовують при психічній депресії, явищах психічної і фізичної перевтоми. А також при інфекційних захворюваннях: черевному тифі, пиці, скарлатині, гонореї, остеомієліті, цереброспінальної менінгіті, вовчаку, при септичних станах. Відомі випадки лікування ехінацеєю хворих, які страждали дискоїдною формою червоного вовчака (шкірною формою).


Настоянка ехінацеї ефективна для лікування, а особливо профілактики, респіраторних і вірусних захворювань (грип, герпес симплекс, ГРВІ та ін), при багатьох хронічних захворюваннях аутоімунного характеру (ревматоїдний артрит, гепатити, нефрити тощо), при аднекситі, циститі, простатиті , лейкопенії, викликаної опроміненням або цістостатікамі, септичних процесах, екземі, псоріазі, опіках, відмороженнях, трофічних виразках, гнійних глибоких ранах, карбункулах, а також надає певну дію при онкопроцесах.
У деяких хворих хронічними гастритами, панкреатитами, псоріазом та алергічними висипаннями на шкірі і слизових оболонках було відзначено позитивну дію настоянки сирого кореня ехінацеї.
А також встановлено, що настоянка свіжих квіток ехінацеї діє подібно настоянці кореня ехінацеї.
Настоянка ехінацеї (трави): 1 ст. ложку сухої подрібненої сировини залити 1 склянкою окропу, кип’ятити на водяній бані 10-15 хв. Наполягати до охолодження, потім процідити. Вживати по 1/3 склянки 3 рази на день, застосування дивіться вище.
Відвар коренів ехінацеї: 1 ст. ложку сухого подрібненого кореня залити 300 мл. води, кип’ятити на водяній бані 30 хв., настоювати до охолодження і процідити. Приймати по 1-2 ст. ложки 3-4 рази на день до їжі при гострих інфекційних захворюваннях, хронічній втоми, грипі та ін
Екстракт коренів ехінацеї: подрібнений свіжий корінь залити 95% медичним спиртом так, щоб він злегка покривав його, настоювати 2 тижні. Після цього процідити, а залишки вичавити. Приймати спиртовий настій по 25-30 крапель 3 рази на день за півгодини до їди запиваючи водою, як імуностимулюючий засіб, при перевтомі, грипі (профілактика, лікування) та ін. Зберігати в холодильнику, термін придатності 2-3 роки.
Ехінацея протипоказання. У деяких людей ця рослина викликає алергію, не варто використовувати її вагітним і годуючим жінкам, при лейкозі, прогресуючому туберкульозі, колагенозі, СНІДу, розсіяному склерозі, індивідуальній непереносимості. Але, як показує практика, в кожному окремому випадку вирішує лікар.

 

Кульбаба лікарська (Taraxacum officinale Webb, ex Wigg.) - багаторічна трав'яниста рослина 10-40 см заввишки. Росте на луках, газонах, засмічених місцях, на полях по всій Україні. Лікарська, харчова, вітамінна, жироолійна, медоносна і бур'янова рослина.

      

В офіційній медицині використовують корені, а в народній - також листки і сік. Препарати кореня і трави збуджують апетит, поліпшують травлення, мають жовчогінні, послаблювальні, протисклеротичні, протигеморойні, заспокійливі, легкі снодійні і тонізуючі властивості.

Корені кульбаби лікарської входять до складу шлункового, апетитного і сечогінного зборів. Препарати - "Тонзільгон Н", "Цитримакс плюс", "Екстрадіуретик", "Очищення від шлаків і токсинів

Надзвичайно широко використовується кульбаба лікарська у народній медицині при різноманітних хворобах. Молочним соком виводять мозолі, вугрі, ластовиння і пігментні плями, закапують очі при трахомі і запаленні. Молоді листки використовують для приготування весняних вітамінних салатів, особливо корисний для ослаблених, анемічних людей (у їх крові підвищується вміст гемоглобіну) і при порушенні обміну речовин.

Близькі види: кульбаба бесарабська (Т. bessarabicum (Homem.) Hand. Mazz.), к. червоноплода (Т. erythrospermum Andrz.), к. нерівнобока (Т. obliquum (Fr.) Dahlst.), к. пізня (Т. serotinum (Waldst. et Kit.) Poir.), заготівля сировини цих видів не допускається.

 

Лопух великий (Arctium lappa L.) - дворічна рослина 75-150 см зав­вишки. Росте на засмічених місцях, біля жител і доріг, у лісах і чагарниках по всій Україні. Лікарська, медоносна, харчова, жироолійна і шкідлива рослина.

У науковій медицині використовують корені, а в народній - і листки.

Препарати лопуха великого сприяють виведенню солей, очищенню крові, поліпшують обмін речовин при подагрі, цукровому діабеті, жовчнокам'яній і нирковокам'яній хворобах, мають сечогінні, послаблю­ючі (насіння), потогінні, дезінфікуючі, протиалергічні властивості.

Мазі з кореня лопуха великого і листки використовують для лікування різноманітних хвороб шкіри. Відвар коренів та лопухову олію (одержують шляхом настоювання коренів лопуха на соняшниковій або іншій олії) застосовують для поліпшення росту волосся і зміцнення його "коренів". Препарати - "Екстрадіуретик", "Очищення від шлаків і токсинів".

Нагідки лікарські (Calendula officinalis L.) - однорічна рослина 30-50 см заввишки. Вирощують у садах, на полях і городах по всій Україні як лікарську, декоративну і фарбувальну культуру. В медицині використовують суцвіття, вони містять ефірну олію, гіркоту календен, слиз, смолу (44%), пентадецилову, саліцилову, яблучну та інші кислоти, каротиноїди, сапонін, флавоноїди, глікозид календулозид, сліди алкалоїдів, тритерпендиоли та інші речовини.

Препарати нагідок лікарських заспокійливо діють на центральну нервову систему, знижують рефлекторну збудливість і артеріальний тиск, посилюють діяльність серця, уповільнюють серцеві скорочення і збільшують їхню амплітуду; мають бактерицидні, протизапальні, антисептичні, ранозагоювальні, жовчогінні, в'яжучі, сечогінні, потогінні, спазмолітичні, кровоспинні та протиракові властивості; знижують концентрацію білірубіну і холестерину в жовчі.

Нагідки широко використовуються як у науковій, так і в народній медицині при хворобах шлунково-кишкового тракту, нирок, легень, жіно­чих хворобах, злоякісних новоутвореннях; разом з травою приворотня - при депресивних станах, епілепсії та інших психічних захворюваннях.

Мазь з нагідок лікарських застосовують при пораненнях, порізах, забитті, опіках (у тому числі і сонячних, але в цьому випадку краще діє спиртова настоянка), відмороженнях тощо. Препарати - "Венен гель доктор Тайсс", "Вітаон", "Віталп", "Мазь нагідок доктор Тайсс", "Ротокан", "Збір грудний № 4, "Збір жовчогінний № З".

 

Оман високий (Inula helenium L.) - багаторічна трав'яниста росли­на 1-2,5 м заввишки. Росте по берегах річок, по сирих місцях, серед чагарників розсіяно майже по всій Україні. Лікарська, деко­ративна, медоносна, фарбувальна, пряна, ефіроолійна і отруйна рослина.

Препарати оману високого справляють відхаркувальну, бактерицид­ну, глистогінну, потогінну, жовчогінну та в'яжучу дії, поліпшують травлення.

Із кореневищ оману високого виготовляють екстракт "Інулен" і препарат "Алантон", останній містить лактони сесквитерпенової природи. Це ефективний противиразковий, протизапальний і жовчогінний засіб, має виражену захисну дію при ураженні печінки чотирихлористим вуглецем, він також бактерицидний щодо золотистого стафілокока.

 

Пижмо звичайне (Tanacetum vulgare L.) - багаторічна трав'яниста рослина 30-150 см заввишки. Росте на сухих луках, заплавах річок, уздовж доріг по всій Україні, в Криму - рідко. Лікарська, ефіроолійна, танідоносна, інсектицидна, фарбувальна, харчова, медоносна, отруйна, декоративна і бур'янова рослина.

Препарати пижма звичайного збуджують апетит, підсилюють секрецію травних залоз, підвищують кислотність шлункового соку, посилюють виділення жовчі, уповільнюють ритм серця, підвищують кров'яний тиск, а також мають жарознижувальні, спазмолітичні, протизапальні, болетамувальні, протимікробні, ранозагоювальні, інсектицидні та протиглистні властивості. Препарати - "Збір жовчогінний № 3", "Танацехол".

Підбіл звичайний, або мати-й-мачуха (Tussilago farfara L.) -багаторічна трав'яниста рослина 10-25 см заввишки. Росте на глинистих місцях (схили, днища ярів тощо), на берегах річок по всій Україні. Лікарська, вітамінна, медоносна, декоративна, фарбувальна і косметична рослина.

Препарати підбілу звичайного справляють відхаркувальну, проти­запальну, потогінну, жовчогінну, ранозагоювальну дії; поліпшує травлен­ня, стимулює секреторну діяльність різноманітних залоз і ріст волосся.

                          

Полин гіркий (Artemisia absinthium L.) - багаторічна трав'яниста рослина 50-100 см заввишки. Росте по всій Україні. Лікарська, ефіроолійна, харчова, вітамінна, отруйна, інсектицидна, фітонцидна, фарбувальна, танідоносна і бур'янова рослина.

    

Препарати полину гіркого посилюють секреторну функцію травних залоз і регулюють функцію травлення, їм властива жовчогінна, глистогінна, протимікробна та інсектицидна дії. Абсинтин - гіркий глікозид, посилює секрецію жовчі, панкреатичного і шлункового соку, у великих дозах збуджує центральну нервову систему з наступним пригніченням її. В помірних дозах препарати полину гіркого, особливо олія з насіння, діють заспокійливо при безсонні, постійному запамороченні, кишкових спазмах. З полину гіркого виділено хамазулен, здатний активізувати фагоцитарні функції і справляти протизапальну дію, його можна використати при лікуванні бронхіальної астми, ревматизму, подагри, екземи, опіків. У гомеопатії використовують есенцію з свіжих молодих листків полину гіркого.

 

Рапонтікум або великоголовник сафлоровидний. Левзея сафло-ровидна (Rhaponticum carthamoides Willd.) - багаторічна трав'яниста рослина 50-150 см заввишки. Вирощується в Україні як лікарська, кормова, медоносна і декоративна культура. Батьківщина - Саяни, Алтай.

У медицині використовують кореневища і корені 3-4-річного віку. Вони містять алкалоїди (за іншими даними - відсутні), ефірні олії, смоли, органічні кислоти, полісахарид інулін, вітамін С, каротин, дубильні речовини (до 5%).

Препарати левзеї сафлоровидної тонізують і стимулюють нервову систему, поліпшують кровопостачання мозку і м'язів, підвищують розумову і фізичну працездатність, регулюють кількість еритроцитів і гемоглобіну в крові; показані при перевтомі, загальній слабості, поганому апетиті, зниженій працездатності, пригніченому настрої, імпотенції; для підвищення тиску крові і поліпшення роботи серця (уповільнюють його ритм і збільшують амплітуду скорочень), рекомендують як адаптоген. Препарати - "Леузея", "Віларін".

Розторопша плямиста (Silybum marianum (L.) Gaertn.) - одно-або дворічна рослина 100-150 см заввишки.Росте в садах, на городах і як здичавіла на засмічених місцях майже по всій Україні. Батьківщина -Середземномор'я. Лікарська, харчова, жироолійна, декоративна.

Розторопша плямиста-це один з видів будяків, інша її назва - будяк молочний, Мар’їн татарник, колючник, татарник сріблястий. Відмінною рисою від інших видів будяка є білі плями на його листі. У народі говорили, що вони символізують молоко святої діви Марії.

Це дуже колюча рослина заввишки до 2 метрів, квітки яскраво фіолетового кольору, укладені в колючий кошик. Поширена вона в Західній і Центральній Європі, південних районах Росії та Україні, Західного Сибіру, а також в Америці, Азії, Шотландії. Цвіте в липні-серпні. Цю рослину знали дуже давно, про неї згадувалося близько 1000 років тому: стародавні римляни вживали розторопшу для лікування захворювань печінки, в Європі екстракт її використовували при гепатиті і цирозі печінки, а в Індії вона застосовувалася в гомеопатичній і народній медицині.

Але особливу популярність і застосування будяк молочний (розторопша плямиста) отримав в 1968 році, після дослідження біохімічного складу в Мюнхенському інституті фармацевтики. Головною складовою розторопші плямистої є рідкісне біологічно активна речовина - силімарин.

Також у розторопші були виявлені такі мікроелементи, як цинк, селен, мідь, вся група жиророзчинних вітамінів, квертецин, флаволігнани, поліненасичені жирні кислоти - всього близько 200 компонентів, через що вона входить до складу дуже багатьох комплексних харчових добавок.

Розторопша застосування:

На даний момент розторопша плямиста широко застосовується при:

Її застосовують для очищення:

Рецепти

Молочний чортополох ефективний при отруєнні одним з найнебезпечніших грибів - блідою поганкою.

Для очищення організму від токсичних речовин і запобігання уражень печінки використовують рецепт з відвару трави розторопші з корінням: 2 ст. ложки подрібненої суміші залити 0,5 л. окропу і настояти на ніч. Приймати по 3 / 4 склянки 3 рази на день.

З розторопші виготовляють такі препарати як: карсил, силібор, легалон, але на практиці виявилося, що лікування самої травою ефективніше і дешевше.

Насіння (насіння, плоди) розторопші. З лікувальною метою найбільше використовується насіння (плоди), з них роблять олію і шрот (порошок), вони найбільш ефективні, а також застосовують листя і корінь. З листя роблять сік, а з корення - відвар.

Порошок з насіння розторопші (шрот, борошно) знижує рівень цукру в крові, очищує кров, лікує варикоз.

Розторопша плямиста добре допомагає при жовтяниці, атеросклерозі судин, регулює вироблення холестерину та інших ліпідних фракцій.

Така біологічно активна речовина, як силімарин, знайдена в олії розторопші, стабілізують роботу мембран клітин і особливо печінки.

Шрот розторопші робиться просто - розтирають зерна в порошок, можна у кавомолці. Його використовують для лікування печінки і інших захворювань: 1 ч. л. сухого порошку приймати 3-4 рази на день, за 20-30 хвилин до їжі, запиваючи водою. Курс лікування 40 днів, потім роблять перерву 14 днів і так до одужання, або 0,5-1 год.

Відвар розторопші плямистої (насіння), рецепт: 30 г розтертих у порошок насіння варити на повільному вогні в 0,5 л води, доки не википить половина води. Пити по 1 столовій ложці щогодини, починаючи з 8.00 до 20.00 години. Приймати 3 тижні, потім 2 тижні зробити перерву, і знову пити 3 тижні при захворюваннях печінки (гепатитах та ін.).

Спиртова настоянка розторопші (екстракт): беремо 50 г порошку розторопші і засипаємо його в півлітра горілки, настоюємо 2 тижні, періодично струшуючи. Приймати по 20-25 крапель, запиваючи водою, за 30 хвилин до їжі 4-5 разів на день. Розторопша ще є хорошим антиоксидантом, перешкоджає передчасному старінню. Вона нейтралізує вільні радикали, що руйнують біологічні структури.

Чай з розторопші. Чай можна приготувати як з трави, так і порошку розторопші: беремо 1 чайну ложку сировини, заливаємо склянкою окропу й настоюємо10-20 хвилин, потім проціджуємо. Чай п'ють гарячим, невеликими ковтками, по 1 чашці вранці натщесерце, в обід за 30 хв і ввечері перед сном.Приймають всередину при варикозному розширенні вен та ін. захворюваннях.

Мед, зібраний з плантацій розторопші плямистої, хороший засіб для нормалізації функцій печінки, нирок, шлунково-кишкового тракту, поліпшення виділення жовчі. До речі, насіння розторопші можна придбати на ринку, або в аптеці і вирощувати у себе вдома. Вона не вибаглива і дає добрі сходи. З Україніїї можна вирощувати як однорічну рослину, тому що вона погано переносить морози більше -10 градусів.

Розторопша, протипоказання. Як таких протипоказань при прийомі розторопші не зафіксовано. Але під час очищення печінки деякий час можуть виникнути невеликі болі, особливо якщо раніше ви її не приймали. При наявності каменів у жовчному міхурі або судинах слід починати з малих доз, а краще лікування проводити під наглядом лікаря. Також розходяться думки фахівців з приводу прийому її вагітним жінкам.

Дослідження, проведені у Франції, свідчать про ефективність препаратів росторопші плямистої при лікуванні цирозу печінки. В Україні створено препарати -"Силібор", "Силібінин", "Гепабене" (дивіться рутка лікарська), в Болгарії-"Карсил", в Угорщині - "Силегон", "Силімар" та інші. Ця рослина також є сильним антиоксидантом.

 

Соняшник однорічний (Helianthus annuus L.) - однорічна олійна, лікарська, кормова, отруйна, медоносна і декоративна рослина, вирощується на полях і городах по всій Україні. Батьківщина - Північна Америка. У медицині використовують олію, листки, крайові язичкові квітки і плоди-сім'янки.  

Соняшник бульбистий, земляна груша, топінамбур (Helianthus tuberosus L.) - багаторічна трав'яниста рослина 2-2,5 м заввишки. Вирощується на полях, городах (кормові і овочеві форми), часто дичавіє. Батьківщина - Північна Америка. Кормова, овочева, лікарська, технічна, медоносна і декоративна рослина.

Бульби топінамбуру - дієтичний продукт, корисний як здоровим людям, так і хворим на цукровий діабет. Його бульби містять, крім уже згаданих речовин, вітаміни B1t В2, В3, С, Е; вони порівняно з іншими рослинами мало нагромаджують нітратів і радіонуклідів та інших шкідливих речовин.  Нині у розвинених країнах продукти з топінамбуру дуже популярні як лікувальні, так і профілактичні засоби (діабет, атеросклероз, ожиріння).

У дикому вигляді рослина зустрічається в Північній Америці від штату Мен на захід до Північної Дакоти та на південь до північноїФлориди і Техасу. Її бульби їстівні, вона вирощується як кормова, технічна і харчова рослина.

Топінамбур інтродукований з природної флори західного узбережжя Північної Америки. У першому тисячолітті до нашої ери топінамбур вже входив уземлеробство місцевих індіанців. В Європу він був завезений у XVII ст. і, завдяки смаковим та лікувальним властивостям швидко поширився.В Україну завезено через Балкани і Молдавію. Топінамбур  багаторічна трав'яниста рослина висотою близько півтора метра (іноді до чотирьох метрів) з прямим опушеним стеблом, яйцеподібнимлистям і жовтими суцвіттями-кошиками діаметром 6—10 см, кожне з 10-20 квітками. Листя попарне на нижній частині рослини та чергується на верхівці. На його підземних пагонах формуються бічні пагони — столони, які за рахунок пластичних речовин на кінцях потовщуються і перетворюються в бульби циліндрової, грушовидної або округлої форми з опуклими бруньками — білих, жовтих, фіолетових, рожевих (залежно від сорту) 7,5–10 см завдовжки та 3–5 см в діаметрі.[2][6] Бульби вкриті тонкою шкіркою без коркового шару, котрий, наприклад, у картоплі є захистом від механічних ушкоджень і в'янення. М'якоть ніжна, соковита, з приємним солодкуватим смаком. Максимальні прирости дає на початку формування бульб у липні–серпні. Плід — конусовидна сім'янка, складається з оплодня і насінини. Маса 1000 насінин — 7–9 г.Стрижневий корінь проникає на глибину до 2 метрів.

В умовах Полісся України топінамбур не цвіте.

Фітоімунною відповіддю на заморожування бульб є активізація ферментних систем із синтезом інуліну. Такими ферментами, що каталізують накопичення інуліну є сахароза-сахароза-фруктозилтрансфераза та фруктан-фруктан-фруктозилтрансфераза.[7]

За хімічним складом бульби топінамбура близькі до картоплі. За поживністю вони переважають багато овочів і є значно ціннішими від кормового буряка.

Бульби топінамбура містять до 3 % білка, мінеральні солі, 20,0%.На 2-3-й рік галузиться, утворюючи на підземному пагіні до 40 гілок[8] вуглеводів до складу яких входить розчинний полісахаридінулін (16—18 % і більше, що є рідкістю серед бульбових рослин, але нормою серед айстрових), фруктозу, мікроелементи, 2—4 % азотистих речовин, проте майже не містять крохмалю. Досить багаті на вітамін B1 (аневрін), містять вітамін C і каротин. У білку є амінокислоти - лізин, гістидин, аргінін, триптофан, треонін

Топінамбур містить комплекс фруктанів, різні види пектину, сполуки з антиоксидантними властивостями (хлорогенова, неохлорогенова, янтарна, кавова кислоти та ін.), каротиноїди, целюлозу, макро - та мікроелементи, вітаміни а також цінні метаболіти для обміну речовин при таких захворюваннях як туберкульоз, онкозахворювання та інші.

Вміст цукрів у бульбах збільшується залежно від термінів збору за рахунок відтоку поживних речовин зі стебел і листя. За виходом вуглеводів топінамбур у 2 рази переважає цукрові буряки.

Топінамбур має високу кормову і поживну цінність.[15] За рахунок акумуляції сонячної енергії великою листковою поверхнею з ранньої весни до пізньої осені він вважається одним із рекордсменів з урожаю надземної й підземної маси.

Використовують бульби в їжу печеними, смаженими і в сирому вигляді. Восени, взимку і рано навесні: з них готують супи, пюре, салат. З висушених і розтертих бульб готують кавовий напій. Бульби — цінний продукт харчування для діабетиків.

Специфіка зберігання та механічної обробки топінамбура викликає деякі труднощі, тому використання його на підприємствах ресторанного господарства дуже обмежене.

Найбільш унікальною особливістю бульб топінамбура є наявність у складі вуглеводів інуліну. Найбільш цінною властивістю інуліну вважається його здатність розщеплюватися в організмі людини з утворенням фруктози, яка солодша за цукор, однак менш калорійна, а головне, під час засвоєння організмом не стимулює секрецію інсуліну і не призводить до зносу підшлункової залози. Крім того, інулін відомий як біогенний фактор, що сприяє росту природної мікрофлори кишечнику за різних захворювань, пов'язаних з дизбактеріозами. Використання інуліну в лікувальній практиці сприяє нормалізації діяльності кишечника (усунення запору) і зниженню вмісту ліпідів та холестерину в крові

Вживання топінамбуру показане при анемії, гіпертонії, аритмії, порушенні кровообігу, атеросклерозі, для модуляції нервової та імунної систем, особливо після тривалих стресів

Топінамбур — одна з провідних біоенергетичних культур. Середній вихід спирту з 1 ц бульб топінамбура - 8-9 л, тобто такий, як і з картоплі.[14] Однак, за вищої його врожайності і значно менших виробничих витратах собівартість спирту з топінамбура є набагато нижчою, ніж з картоплі або зерна. Навіть за порівняно високого врожаю зернових культур (50 ц/га) продукція зерна може забезпечити отримання не більше 1100 л/га спирту, а порівняно невисокий врожай бульб топінамбура (300 ц/га) дає понад 2500 л/га спирту. Для виробництва біоетанолу придатні не лише бульби, але і надземна маса, вихід спирту з якої складає не менше 5 %.За врожайності 30 т/га бульб і 40 т/га стебел вихід біоетанолу складає понад 4,5 т/га. Потенційна врожайність біомаситопінамбуру сягає 200 т/га стебел і 120 т/га бульб, проте середня врожайність не переважає 20-30 т/га бульб. При використанні топінамбуру для виробництва паливного етанолу, для ферментації інуліну необхідні адаптовані штами дріжджів. В іншому випадку інулін, низько- та високомолекулярні фруктозанитопінамбура можуть споживатись більшістю мікроорганізмів тільки після їх попереднього гідролізу до фруктози та глюкози.

Сухоцвіт багновий (Gnaphaium uliginosum L.) - однорічна сірувате повстистоопушена рослина 5-20 см заввишки. Росте на вологих, болотистих місцях, по берегах річок, озер, ровів на Поліссі і в північному Лісостепу. Лікарська рослина. В медицині та ветеринарії використовують траву, яка містить алкалоїд гнафалін, ефірну олію тощо.

Препарати сухоцвіту багнового справляють слабку гіпотензивну, судинорозширювальну, протимікробну, ранозагоювальну та болетаму­вальну дії, уповільнюють ритм серця. Показані при гіпертонії, виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки (у суміші з травою синюхи голубої'), при нервових розладах; зовнішньо - при ерозії шийки матки, запущених ранах, виразках, тромбофлебіті.

Хамоміла обідрана, х. лікарська (Chamomilla recutita (L.) Rauschert). Синонім - Ромашка лікарська (Matricaria recutita L.) - одно­річна рослина. Росте на полях, узбіччях доріг, пустирях майже по всій Украї­ні, в Криму рідко. Вирощується V польовій культурі. Батьківщина - Західна Європа. Лікарська, вітамінна, ефіроолійна, медоносна, бур'янова рослина.

У медицині використовуються кошики без стебел, вони містять ефірну олію (до 80%), гіркий глікозид, холін, слиз, камедь, антемі-сову кислоту. До складу ефірної олії входить хамазулен (похідні кумарину), кадинен, азулен, каприлова, нонілова та ізовалеріанова кислоти.

Препарати ромашки лікарської справляють антисептичну, протиза­пальну, протиспастичну, послаблюючу, жовчогінну, кровоспинну, протисудомну, потогінну, заспокійливу та вітрогінну дії. Ефірна олія ромашки лікарської знімає болі, збуджує центральну нервову систему, розширює судини головного мозку, збільшує число сер­цевих скорочень, поліпшує дихання, а великі дози спричиняють головний біль і загальну слабкість. Апегенін і герніарин справляють ніжну спаз­молітичну дію. Хамазулен має виражену протиалергійну, протизапальну, ранозагоювальну дію. Його призначають при лікуванні бронхіальної астми, гострих і хронічних гастритів і колітів, екзем, опіків тощо. Відомо, що прийом препаратів ромашки підвищує кількість лейкоцитів утричі. Передозування і тривалий прийом препаратів ромашки лікарської можуть викликати алергію. Препарати - "Ромазулон", "Ротокан", "Збір жовчогінний № 3", "Збір грудний № 4", "Очищення від шлаків і токсинів" та інші.

Цмин пісковий (Helichrysum arenarium (L.) Moench.) - багаторічна трав'яниста рослина 10-30 см заввишки. Росте на пісках, переважно у соснових лісах, на степових схилах, на відслоненнях, у сухих лісах по всій Україні, за винятком високогір'я Криму і Карпат. Лікарська, ефі­роолійна, інсектицидна, фарбувальна, кормова і декоративна рослина.

Препарати цмину піскового посилюють жовчовиділення, розріджують жовч, знижують концентрацію жовчних кислот і вміст білірубіну в жовчі, підсилюють тонус жовчного міхура, стимулюють секреторну функцію шлунка та підшлункової залози і сечовиділення; Мають протизапальні, антимікроб­ні, спазмолітичні, відхаркувальні, знеболювальні, кровоспинні, регене­ративні (термічні і хімічні опіки очей) та інсектицидні властивості. Препарати: "Аренарин", "Фламін", "Екстракт цмину сухий" і "Екстракт цмину рідкий".

                 

У процесі вивчення нових перспективних жовчогінних рослин цмин пісковий виступає як контроль (стандарт), з яким порівнюють нові жовчогінні рослини і оцінюють їх щодо жовчогінності.

Цикорій дикий (Cichorium inthybus)багаторічна дикоросла рослина до 120 см висотою з могутнім стрижневи коренем. Листя ланцетової форми, перистороздільні. Всі квітки в кошиках язичкові, голубі. Препарати з трави і коренів покращують травлення, заспокоюють ЦНС.  Корені багаті на інулін.

 

Череда трироздільна (Bidens tripartita L.) - однорічна рослина 15-60(100) см заввишки. Росте по берегах річок, озер, окраїнах боліт, на вогких луках по всій Україні, крім півдня Криму. Уведена в культуру. Лікарська, вітамінна, бур'янова, фарбувальна, кормова і шкідлива рослина.

   

У медицині застосовують траву, яка містить близько десяти флавоноїдів, кумарини, гіркоти, слиз тощо. Препарати череди трироздільної справляють заспокійливу, сечогінну, потогінну, гіпотензивну дії, поліпшують апетит і травлення, збільшують амплітуду скорочення серця, підвищують тонус м'язів матки, нормалізують обмін речовин при хворобах шкіри.       

У народній медицині настій трави цієї рослини використовують для ванн і обмивань дітей при діатезі, скрофульозі, висипах, лупі, рахіті, золотусі (з одночасним прийомом відвару всередину), а для дорослих -у вигляді ванн, обмивань, компресів з одночасним прийомом всередину при золотусі, подагрі, артриті, ревматизмі, ексудативному діатезі, нашкірних висипах, вуграх, фурункулах.

На клумбах у парках і скверах, а також на присадибних ділянках висаджують чорнобривці, айстри, георгіни, майори, волошки. У кімнатних умовах вирощують хризантеми.

Хризантема — рід квіткових рослин з родини айстрових. Складається з близько 200 видів, багатьох різних сортів.Хризантеми зараз переважно вирощують як декоративну рослину, але є окремі види, які використовують як лікарську рослину.Хризантеми мають багато символічних значень, зокрема хризантема є одним із символів Японії.В китайській народній медицині хризантему використовують як лікувальну рослину: її листки призначають при головних болях, а висушені квіти — для покращення апетиту. В багатьох країнах листки і квіти використовували для лікування очних захворювань, малярії, алкоголізму, шлункових захворюваннях, профілактики серцево-судинних захворювань.

Культура декоративних садових хризантем налічує більше тисячі років. В Китаї, звідки родом більша частина хризантем, садові форми почали виводити ще 551 р. до н. е. Потім хризантеми були завезені до Японії, де стали національним символом. До Європи хризантеми завезли у XVII ст.

Хризантеми мають багато символічних значень, зокрема хризантема є одним із символів Японії. Хризантему традиційно зображають на монетах і державній емблемі Японії, а одна з найвищих нагород країни — орден Хризантеми.

Свято Хризантем в Японії — це особливий ритуал: виконуючи його потрібно милуватися кожним відтінком квітки, при цьому поринаєш у глибокі роздуми про сенс життя і пройдений шлях.

Древні японські поети прославили хризантему в своїх віршах.

Свято хризантем у Китаї — Чун'янцзє, відзначається 9-го числа дев’ятого місяця за Місячним календарем. Це свято припадає на золоту осінню пору, коли пишно цвітуть хризантеми, тому однією з традицій на це свято в Китаї є милування хризантемами.

Є серед представників родини Айстрові також злісні бур'яни наших полів і городів: будяк, осот польовий, галінсога дрібноцвіта, амброзія полинолиста (викликає сильні полінози).

         Разом з тим, окремі види родини стали рідкісними і занесені до Червоної книги України. Це описана вже лікарська рослина –  арніка гірська;  2 види відкасників; айстра альпійська, едельвейс альпійський, 13 видів волошок.

Біло́тка альпі́йська (лат. Leontopodium alpinum) інші назви  едельвейс, гуцули називають цю квітку  шовкова косиця.

Багаторічна трав'яниста рослина з родини складноцвітих.Походження назви. Наукова назва роду походить від грецьких слів, які в перекладі означають «лев'яча лапа».Росте на вапнякових скелях в альпійському та субальпійському поясах. Трапляється дуже рідко в Українських Карпатах, зокрема на вершинах гір Близниці, Ненєски. у найбільш важкодоступних місцях, на стрімких скелях, але і там зазнає винищення. Білотка альпійська зростає не тільки в Карпатах; росте в горах Західної Європи (зокрема Альпах), на Балканах. Близькі види трапляються в горах Середньої Азії, на Далекому Сході.Рослина вважається символом мужності й кохання і у всіх гірських народів овіяна поетичним ореолом легенд. Цю рослину дуже поважають у Карпатах.

Горизонтально відхилені, густо опушені приквіткові листочки білотки, що оточують суцвіття — кошики, надають їй вигляду чудової сріблястої багатопроменевої зірки. Недарма у Франції едельвейс називають «зіркою полонин», в Італії — «квіткою скель», а у нас в Карпатах — «шовковою косицею».

Файл:LeontopodiumAlpinum-1.jpg

КЛАС ОДНОДОЛЬНІ - LILIOPSIDA (MONOCOTYLEDONES)

ПІДКЛАС ЛІЛІЇДИ – LILIIDAE

РОДИНА ЗЛАКОВІ, ТОНКОНОГОВІ - POACEAE, GRAMINEAE

У світовій флорі нараховується до 10000 видів, у флорі України - 331 вид. Багаторічні, рідше одно - або дворічні трави, часом дерева, ростуть майже повсюдно. Стебла порожнисті (соломина), рідко виповнені, на відміну від осокових виражені вузли і міжвузля, при основі вузлів вставна меристема - зона утворення додаткових коренів і закладення пазушних бруньок.

Листки чергові у два ряди, нижня частина - піхва відкрита (в осок - замкнена), у місці переходу піхви у листкову пластинку розташована плівочка - язичок, щоб не затікала вода до піхви, а по боках пластинки два вушка, які охоплюють стебло і утримують біля нього листок.

У бамбуків листок має листкову пластинку і черешок. Квіти у злаків дрібні, двостатеві, рідко одностатеві (рослини однодомні - кукурудза), зібрані у багатоквіткові або одно-двоквіткові колоски, а вони в свою чергу у складні колоси, волоті, колосоподібні волоті (султани), часом суцвіття - початок (жіноче у кукурудзи). Квітка має нижню квіткову луску (часто з остюком) і верхню, маленькі плівочки - лодикули, які облягають зав'язь і сприяють розкриванню квітки. Оцвітину у злаків складають верхня квіткова луска, яка утворилася внаслідок зростання двох лусок, і дві лодикули.

 Тичинок звичайно три, рідше дві або одна (пахуча трава), часом шість (рис), у бамбуків 6-30. Маточка з трьох плодолистиків, у деяких з двох-одного, дво-три роздільна, волохата, зав'язь верхня, плід -зернівка, рідко горіхоподібний, кістянка чи ягода.

Зародок у насінні прилягає збоку ендосперму, а в осокових він знаходиться в середині ендосперму.

Злакові мають надзвичайно велике значення у природі і в житті людини: у природних угрупованнях луків і степів вони становлять основу травостою. Злаки, додані до бобових трав, прискорюють просушування зеленої маси на сіно, поліпшують гігієнічні якості зеленого корму. Багато дикорослих видів злакових уведено в культуру, створено високо­продуктивні сорти: стоколос безостий, костриця лучна, тимофіївка лучна, лисохвіст лучний, грястиця збірна, райграс високий, пажитниця багаторічна, пирій безкореневищний, сорго звичайне, суданська трава, канаркова трава справжня, могар та інші.

Пшениця літня, м'яка (Triticum aestivum L.) - однорічна рослина, вирощується по всій Україні як основна хлібна культура. Відома в Україні з IV - III тисячоліття до н.е. Батьківщина невідома.

В медицині використовують Зерно, борошно, крупу і висівки. Зерно містить крохмаль та інші вуглеводи (до 67%), білки(до 22%), клітковину (3%), жирну олію (1,5%), калій, кальцій, магній, фосфор, ферменти, вітаміни Е, F, групи В, холін. Препарати пшениці мають загальнозмінювальну, пом'якшувальну, ранозагоювальну і послаблюючу дії. Здавна в народі застосовують відвар зерна як внутрішній, так і зовнішній засоби для відновлення сил після перенесених тяжких і виснажливих хвороб. Відвар висівок з додаванням меду вживають при невгамовному кашлі, при хворобах органів дихання; висівковий хліб - цінний дієтичний і вітамінний продукт. Відваром м'якушу хліба лікують кривавий пронос, прикладають до фурункулів і наривів для швидкого їх визрівання, а до припухлостей і ґуль - для їх розсмоктування.

Жито посівне (Secale cereale L.) однорічна озима культура, вирощується як цінна харчова і кормова рослина в основному на Поліссі і в Лісостепу. Батьківщина невідома. У басейнах Дніпра і Дністра та на Керченському півострові східні слов'яни вирощували жито в першій половині першого тисячоліття до нашої ери. У медицині використовують зерно, борошно і висівки. Препарати жита посівного спрапвляють обволікаючу, пом'якшувальну, ранозагоювальну та розсмоктувальну дії, добре регулюють діяльність шлунково - кишкового тракту.

У народній медицині відвар зерна вживали при застарілому кашлі, бронхітах, проносах, житній хліб - як делікатний послаблювальний засіб, розпарений у молоці - прикладають до наривів, а тепле тісто - до твердих опухлостей, фурункулів тощо. Є відомості про успішне лікування трихофітії (лишай) шляхом втирання сухого житнього борошна в уражені ділянки шкіри.

 

Овес посівний (Avena sativa L.) - однорічна харчова і кормова культура. У медицині використовують зерно, траву і солому. Зерно містить крохмаль (до 44 %), білок (до 13%), жир, цукор, вітаміни В-,, В2, В6, Е, R каротин, камедь, ефірну олію, органічні кислоти, кумарин, скополетин, холін.

Киселі з вівсяного борошна та відвари вівсяної крупи і зерна справляють загальнозміцнювальну, обволікаючу та в'яжучу дії. Настої зелених рослин і соломи справляють потогінну, протигарячкову, сечогінну, вітрогінну, заспокійливу (при безсонні) дії; їх застосовують при водянці живота ниркового походження, при жовтусі, розумовій перевтомі та для збудження апетиту а також при захворюваннях органів травлення. Зовнішньо (у вигляді ванн, компресів) відвар із соломи вівса рекомен­дують при ревматизмі, золотусі, рахіті, нашкірних хворобах, при відморожуванні кінцівок і постійно холодних ногах тощо.

У Києві побутує рецепт, за яким водний відвар подрібленого вівса з молоком дають ослабленим хворим після тяжкої операції, а також після променевої терапії онкохворим, вважають, що цей засіб стимулює кровотворення і не потрібно вливати онкохворому донорську кров. В останні роки одержані позитивні результати при лікуванні сечокислого та щавлевокислого уролітіазу збором, до складу якого входить зерно і солома вівса та інші рослини. Супи і каші з крупи та киселі з борошна вівса - високопоживні дієтичні страви, які одночасно сприяють на організм людини цілющу дію.

 

Рис посівний (Oryza sativa) – однорічна трав'яниста рослина з тонкими розгалуженими стеблами і суцвіттям-волоттю. Рис є важливою продовольчою культурою азіатських країн, оскільки становить основу харчування понад 1 млрд. людей.  Відвар плодів рису використовують як обволікаючий і пом'якшувальний засіб; у медичній практиці використовують також рисовий крохмаль (Amylum Orizae) і спирт, одержані із зернівок рису.

 

   

 Пирій повзучий (Elytrigia repens (L.) Nevski.) - багаторічна трав'яниста кореневищна рослина 50-130 см заввишки. Росте на луках, степах, солончаках, пісках, у чагарниках, на галявинах, у лісосмугах по всій Україні. Лікарська, кормова, харчова і бур'янова рослина.

 

У медицині та ветеринарії використовують кореневище, воно містить інулін (5-7%), полісахарид тритицин (близько 8%), слиз, фруктозу. Препарати кореневища пирію повзучого справляють сечогінну (значно посилюється виділення сечовини і хлоридів, зменшуються набряки), очищувальну, потогінну, кровоспинну, обволікаючау, послаблюючау дії, поліпшують обмін речовин. Препарати - "Фітолізин", "Цитримакс баланс".

Кукурудза звичайна (Zea mays L.) - однорічна рослина. Одна з найважливіших харчових і кормових культур. В Україну завезена у ХУ11 ст., батьківщина - Центральна і Південна Америка.

У медицині та ветеринарії використовують стовпчики з приймочками, зернівки та олію. Стовпчики містять жироподібну речовину - ситостерол, жирну (до 2,5 %) і ефірну (до 0,12 %) олії, камедеподібну речовину (2,65-3,18 %), нерозчинну кислу смолу (2,25 - 2,79 %), гіркі глюкозиди,
сапоніни, вітаміни С і К,
B-j, 62, Е, Р, PP. Насіння містить крохмаль (понад
60%), жирну олію (до 50 %), алкалоїди, зеакаротини, зеаксантин, кверцетин, ізокверцетин, калій, фосфор, залізо, мідь, нікель.

                    

Препаратам із стовпчиків кукурудзи звичайної властива жовчогінна, протизапальна, седативна і сечогінна дії; Олія із зернівок - гарний засіб для профілактики і лікування атеросклерозу, облітерації судин, ожиріння, хвороб печінки (за характером впливу на скорочення стінок жовчного міхура вона подібна до дії яєчного жовтка, але скорочення триваліше, стійке зниження його тонусу і наповнення жовчю настає пізніше). Кукурудзяна олія корисна при діабеті, з неї одер­жують вітамін Е, а із зернівок виготовляють крохмаль і крохмальний цукор для дієтичного харчування.

Чаполоч пахуча – декоративна ароматна рослина родини.

Цукрова тростина (Saccharum) — рід з від 6 до 37 видів (залежно від інтерпретації) високих трав'янистих рослин родини тонконогові (злакові) (підродини Panicoideae, триби Andropogoneae), рідного до субтропічних та тропічних районів Старого світу. Вони мають міцні волокнисті стебла, багаті на цукор, і досягають від 2 до 6 метрів заввишки. Всі види цукрової тростини схрещуються, і головні комерційні сорти є складними гібридами, разом відомі як Saccharum officinarum complex.

Цукрова тростина вирощується у багатьох країнах світу, що разом виробляють урожай у 1,32 млрд тонн (у 6 разів більше, ніж цукрового буряка). На 2005 рік найбільшим виробником у світі була безумовно Бразилія.

 Використання цукрової тростини включає виробництво цукру, меляси, рому іетанолу для палива. Цікаво, що перед збиранням цукрової тростини, поле з тростиною підпалюють.Цукрова тростина походить з тропічної Південно-східної Азії. Товсте стебло зберігає багато енергії у вигляді сахарози в соку, її досить легко виділити випарюючи воду. Виробництво кристалічного цукру вже існувало в Індії біля 500 років до н.е. Біля 8 століття н.е. араби представили цукор країнам басейну Середземного моря і цукрова тростина почала культивуватися в Іспанії. Вона була серед перших культурних рослин перевезених до Америки іспанцями і португальцями.

Цукрова тростина почала інтенсивно вирощуватися в басейні Карибського моря, і все ще вирощується там на деяких островах. Протягом колоніальних часів цукор був головним продуктом трикутної торгівлі з Новим Світом (разом з продуктами європейських промислових підприємств і африканськими рабами). Франція вважала свої острови, де вирощувалася цукрова тростина, такими цінними, що фактично віддала Британії Канаду в обмін на повернення Гваделупи, Мартиніки та острова Святої Люсії після Семирічної війни 1756–1763 років. Голландці так само утримували Суринам, цукрову колонію в Південній Америці, замість повернення Нових Нідерландів (Нового Амстердаму).

Кубинський цукор знаходив постійний збут на ринку СРСР, а розпад цієї країни привів до закриття більшої частини кубинської цукрової промисловості. Цукрова тростина зберігає важливу частину економікиБарбадосу, Домініканської республіки, Гваделупи, Ямайки, Гренади і інших островів. Промисловість цукрової тростини - головний продукт експорту багатьох країн Карибського моря, але очікується, що його значення впаде після відміни європейських торговельних переваг у 2009 році згідно з рішенням СОТ.

Виробництво цукрової тростини також поширене на багатьох тропічних тихоокеанських островах, переважноГаваї і Фіджі. На цих островах цукор почав домінувати на економічному та політичному ландшафті після вторгнення у тубільні суспільства європейців і американців, які просували імміграцію з різних азіатських країн для забезпечення плантацій працівниками. Політика цукрової промисловості створила нову етнічну структуру островів та справила глибокий вплив на сучасну політику і суспільство на цих островах.

Зараз, Бразилія є головним виробником цукрової тростини, яка використовується переважно для виробництва цукру і етанолу, який в свою чергу застосовується для створення поширених у Бразилії видів біопалива — спирто-бензину та біодизельного палива.

У Стародавній Індії для скріплення каменів при будівлях каменярі використовували вапно, розмішане соком цукрової тростини, що і надавало вікову міцність старовинним баштам і храмам.

РОДИНА АРОЇДНІ - Araceae

Аїр, лепеха звичайна (Acorus calamus L.) - багаторічна кореневищна трав'яниста рослина 80-120 см заввишки. Росте на заболочених луках, болотах, по берегах водойм на всій території України. Лікарська, ефіроолійна, ритуальна і декоративна рослина. У медицині використовують кореневища, вони містять ефірну олію (1,5-4,8%), до складу якої входить азарон, евгенол, борнеол, камфора тощо; є алкалоїд каламін (10%), гіркий глікозид акорин (0,2%), глікозиди (ізоакорин та акоретин), органічні кислоти, холін, пальмітинова і аскорбінова (150мг/100) кислоти, мінеральні солі тощо.

Препарати аїру справляють тонізуючу, спазмолітичну, заспокійливу, снодійну, відхаркувальну та сечогінну дії і має протимікробні, фунгіцидні, глистогінні та вітрогінні властивості. Препарати - "Вікалін", "Вікаїр", "Гірка настоянка". Кореневище входить до складу лікарських чаїв, зокрема до "Збору шлунково-кишкового". Перелічені препарати використовують для збудження апетиту і поліпшення травлення (при гастритах, виразковій хворобі, колітах, що супроводжуються метеоризмом і рідше при холециститах, гепатитах і пригніченні центральної нервової системи.

Ефірна олія входить до препарату "Оліметину", який застосовують при жовчнокам'яній і нирковокам'яній хворобах.

В ароматерапії ефірна олія аїру застосовується при відсутності апетиту як гарна шлункова гіркота, при поганій секреції шлункових соків, печії, шлункових кольках. Його рекомендують використовувати при нездужанні, нервозності, істерії, нервових кризах.

У вигляді ванн - при порушеннях менструації, запаленні лімфатичних вузлів і рахіті; у вигляді аплікацій - при стоматитах, подагрі, алергії, випаданні волосся, для лікування задавнених ран. Препарати лепехи звичайної - гарні профілактичні і лікувальниі засоби при інфекційних хворобах, зокрема при малярії.

Родина Асфоделові- Asphodeliaceae

Алое деревовидне (Aloe arborescens Mill.) - багаторічна рослина 40-100 см заввишки з соковитими листками і здерев'янілим стеблом. Вирощується в Україні у закритому фунті та як кімнатна рослина, у дикому вигляді росте у Південній Америці та в Індії.

В медицині використовують головним чином листки, рідко й стебла. Препарати алое деревовидного збуджують апетит, стимулюють травлення, мають послаблюючі, жовчогінні, тонізуючі, протизапальні, рано­загоювальні, бактерицидні властивості; вони - ефективні біостимулятори.

Препарати. "Сабур" (чорно-руді шматки або порошок дуже гіркий на смак), імпортується; "Екстракт сабуру сухий", "Настоянка сабуру", "Сік алое", "Емульсія алое" (рідка мазь) тощо. Академік В.П.Філатов запропонував метод біостимулювання листків алое: свіжозрізані листки алое промивають водою і витримують у темноті при температурі б-8°С протягом 12-15 діб, а потім з цих листків, використовують сік (як біогенний стимулятор, що підвищує захисні сили організму) для лікування хвороб очей та шлунково-кишкового тракту, променевих уражень, запальних захворювань горла і порожнини роту тощо.

 

РОДИНА КОНВАЛІЄВІ - CONVALLARIACEAE

Об'єднує 230 видів, поширених переважно в північній півкулі. Багато їх у Гімалаях, Східній Азії та Північній Америці. Багаторічні трав'янисті кореневищні та цибулинні рослини. Квітки з простою віночкоподібною оцвітиною, яка утворена чотирма або шістьома зрослими листочками.Суцвіття китиця.Тичинок чотири-шість.Маточка одна, зав'язь -верхня.Плід - ягода. До цієї родини з флори України належать роди конвалія (Convallaria), купина (Polygonatum), веснівка та кімнатна рослина – аспідистр.

Конвалія звичайна (Convallaria majalis L.) - багаторічна кореневищна рослина 15-ЗОм заввишки.Росте у світлих листяних, міша­них, рідше хвойних лісах, на узліссях, у чагарниках майже по всій території України, крім полинового Степу і Карпат.

Лікарська, ефіроолій­на, отруйна і декоративна рослина. Потребує дбайливого використання. Кардіостероїди регулюють діяльність серця (підвищюють його тонус і скоротливі властивості міокарду); мають пос-лаблювальну та сечогінну дію. В останні роки виявили жовчогінні, протизапальні, сечогінні та гіпоазотимічні властивості листків конвалії звичайної. Препарати: "Корглікон", "Настоянка конвалії", "Конвазид", "Конвалієві краплі", "Сухий екстракт", комплексний препарат - "Пумпан". Препарати конвалії звичайної відрізняються від інших серцевих ліків тим, що вони діють на організм швидко і короткотривале, протипоказані при органічних змінах у серці і в судинах, гострому міокардиті, ендокардиті та різко вираженому кардіосклерозі.

 

Купина пахуча, к. лікарська (Polygonatum odоraturn (Mill.) Druce, Syn. P. officinale All.) - багаторічна трав'яниста кореневищна рослина 13-45 см заввишки. Росте в лісах і чагарниках на Поліссі та в Лісостепу, в Степу рідше; у Криму та в Карпатах - у лісовому поясі.

Лікарська, харчова, отруйна і декоративна рослина. Препарати кореневища використо­вують при ревматизмі, грижі, подагрі, діабеті, виразці шлунка і дванадця­типалої кишки, гострому бронхіті, запаленні легень, а також як глисто­гінний і болетамувальний засоби, при невралгічних болях та імпотенції.

 

РОДИНА ЦИБУЛЕВІ -Alliaceae

У світовій флорі нараховується 550 видів? у флорі України - 44 види. Багаторічні трави з кореневищами (Agapantheae) або цибулинами чи бульбо-цибулинами. Поширені у північній півкулі і в тропічних та помірних південних областях Америки й Африки; багато ендемічних родів у Чілі й Перу. Найбільший рід - цибуля, близько 400 видів. Стебло безлисте - стрілка, що несе на верхівці суцвіття зонтик, листки прикореневі. Квітки двостатеві, правильні, часом неправильні, оцвітина проста віночкоподібна, вільнолиста або більш-менш зросла. Тичинок шість або три, маточка одна з простим стовпчиком, зав'язь верхня, плід - коробочка.

Цибуля городня (Allium сера L.) - широко культивується по всій Україні як цінна дворічна овочева рослина. Батьківщина - Передня Азія.

У медицині використовують цибулини цибулі городньої, які містять фітонциди, вітаміни, каротин, азотисті речовини тощо. Препарати цибулі городньої справляють фітонцидну, бактери­цидну, протистоцидну, сокогінну, жовчогінну, сечогінну, протисклеротичну та гіпотензивну дії. Вони стимулюють діяльність серця. Для підтримання у нормальному стані здоров'я рекомендується щодня вживати з їжею цибулю. Хто не переносить запаху і смаку свіжої, тим мож­на приймати її у смаженому чи тушеному вигляді. Препарат "Фітолізин"

     

 

Цибуля посівна. Часник (Allium sativum L.) - вирощується по всій Україні як цінна харчова і лікарська культура. Батьківщина - Середня Азія. У медицині використовують "головки" - цибулини, вони містять багато фітонцидів (леткі і нелеткі фракції), ефірну олію (до 2%), що складається із сірчистих сполук.

Препарати часнику справляють бактерицидну, протистоцидну, фунгіцидну, спазмолітичну щодо судин дії, розріджують кров, знижують кров'яний тиск, нормалізують обмін речовин, сприяють виведенню з організму холестерину, пригнічують процеси бродіння і гниття в кишечнику, поліпшують рухову і секреторну функцію шлунка, кишечника та діяльність серця і печінки, пригнічують лактацію, а також збуджують діяльність статевих залоз, мають глистогінні та знеболювальні властивості і заспокійливо діють на кишечник.

У медицині препарати часнику застосовують при хворобах органів дихання (запалення і туберкульоз легень), атеросклерозі, неврозі серця (подібно до наперстянки і строфанту), гіпертонії, гіпоацидному гастриті, дизентерії, диспепсії, кольках, діабеті, лямбліозі жовчних шляхів і кишечника, трихомонадному вагініті, для профілактики і лікування хронічного отруєння свинцем.

Препарати - "Алісат". "Аллікор", "Аллітера", "Аллохол", "Антисклерин'1, "Екстракт часнику з добавками", "Очищення від шлаків і токсинів".

РОДИНА  БРОМЕЛІЄВІ – BROMELIACEAE

Ананас культурний (Ananas comosus). Батьківщина ананаса – Бразилія. Ця багаторічна трав'яниста рослина з вкороченими стеблами. Листки просты, мечовидної форми, зібрані в прикореневу розетку. Квітки 3-членні, червоні, в колосовидному суцвытті. Плоди зростаються в  ягодоподібне супліддя, яке має пучок листя на верхівці. Насіння в плодах не утворюється, тому рослина розмножується вегетативно (верхівкою супліддя). Плоди використовують у харчуванні – вони багаті на вітаміни, органічні кислоти, ферменти.         

 

РОДИНА БАНАНОВІ – MUSACEAE

         Банан загострений (Musa асuminata) – багаторічна трав'яниста рослина з крупним кореневищем. Належить до родини Бананові (Musaceae).  Стебла тонкі,  покриті основами листків. Листки до 2 метрів завдовжки, цільні, але легко розриваються вітром і тому виглядають як перисті. Квітки 3 типів (жіночі, чоловічі і двостатеві) зібрані в суцвіття-волоті.

 Плід – видовжений ягодоподібний банан без насіння. Плоди використовують в дієтичному харчуванні, оскільки вони багаті на вітаміни, вуглеводи, мікроелементи.

   

 

РОДИНА ПАЛЬМОВІARECACEAE

Пальма кокосова (Cocos nucifera) – дерево до 30 м висотою, яке росте в тропіках.

 Має колоновидне  нерозгалужене трохи нахилене стебло, яке вкрите рубцями від опалого листя. Листки перисторозсічені, зібрані по 15 і більше на верхівці стебел. В одному суцвітті типу волоть у пальми зібрані різностатеві квітки: внизу жіночі, вгорі – чоловічі. Плід – крупна кістянка.

 Олію з плодів кокоса використовують в медицині і косметології. Рідкий ендосперм (кокосове молоко) п'ють для тамування спраги. У народній медицині різних країн використовують також насіння катехової пальми (стимулююча дія), плоди фінікової пальми (полавітамінний засіб), олійної пальми та ін.

Фінікова пальма 

(також фінік (Phoenix)) —рід рослин з родини Пальми (Arecaceae). Рід включає 17 видів пальм з Африки і Євразії.

Плоди деяких видів цього роду, особливо виду Phoenix dactylifera  фініки — є поширеним продуктом харчування.

Представники роду — дерева або присадкуваті чагарники з перисто-роздільними листками. Більшість видів — дерева з одним стовбуром, але є види з декількома стовбурами.

Вайї довгі, при основі мають міцні гострі колючки.

Квітки дрібні, жовтого забарвлення, зібрані в волотисте суцвіття. Рослини дводомні. Чашечка кубкоподібна, пелюсток 3, в чоловічих квітках 6 тичинок, в жіночих 6 стамінодій і 3 вільні маточки, з яких здебільшого тільки одна дає ягідний плід з одним насінням; на внутрішній стороні насіння глибока борозна, в середині якої знаходиться зародок; білок рогової.Листя фінікових пальм в Південній Європі вживаються при богослужінні у вербну неділю.
З індійського виду Phoenix silvestris приготовляется пальмове вино «тари».

Загальне число видів — 17. Деякі з них:

·                    Phoenix canariensis — Фінікова пальма канарська, або Фінік канарський. Пальма висотою до 15 м з одним стволом, діаметр якого може досягати 1 м. Плоди оранжево-жовті, неїстівні.

Phoenix dactylifera L. — Фінік пальчастий. Власне фінікова пальма (справжнє фінікова пальма). Дерево досягає висоти 15-25 метрів. Поширена на Канарських островах, в оазисах Сахари, Аравії і Передній Азії. Плоди фінікової пальми — фініки — поширені як фрукти і сухофрукти. Для досягнення успішнішого плодоносіння араби вже в давнину вішали зрізані чоловічі качани на жіночі дерева і тим сприяли запиленню і запліднення.

·                    Phoenix reclinata — Фінікова пальма відхилена, або Фінік відхилений. Африканський вид заввишки до 9 м. Рослина має кілька стовбурів, кожен з яких згинається назовні від центру групи. Забарвлення плодів — від жовтого до червоного. [2]

·                    Phoenix roebelenii — Фінікова пальма Робелена, або Фінік Робелена. Вид з Лаосу висотою до 3 м з декількома стовбурами, кожен з яких згинається назовні від центру групи. Плоди чорні. Рослина вирощують як кімнатна рослина. [2]

·                    Phoenix rupicola — Фінікова пальма гірська, або Фінік гірський. Вид з Індії висотою до 8 м. Плоди темно-червоні.

·                    Phoenix theophrastii — Фінікова пальма Теофраста, або Фінік Теофраста.

 

РОДИНА МЕЛАНТІЄВІ - MELANTHIACEAE

Представники поширені переважно в позатропічних областях північної півкулі та в Африці, головним чином на півдні, небагато видів цієї родини зростає у тропічній Азії, Новій Гвінеї, Австралії, Новій Зелендії та Південній Америці. Родина чітко підрозділяється на дві підродини - Melanthioideae і Colchicoideae. Багаторічні кореневищні та бульбо-цибулинні рослини. Оцвітина проста, віночкоподібна з шести листочків. Квітки двостатеві, утворюють волотисте, китицеподібне або колосоподібне суцвіття. Тичинок шість. Маточка одна, зав'язь верхня, тригнізда. Плід - коробочка До цієї родини з флори України належать роди пізньоцвіт (Colchicum) і чемериця (Veratrum).

Чемериця Лобелієва (Veratrum lobelianum Bemh.) - багаторічна кореневищна рослина заввишки 50-70 см. Росте на луках, узліссях, у чагарниках, на трав'янистих схилах гір у Карпатах, на Поліссі та в Лісостепу - розсіяно, на півночі Степу - зрідка. Дуже отруйні всі частини рослини, проте вона використовується як лікарська та інсектицидна.

У медицині та ветеринарії використовують кореневища з коренями, у народній - і листки. Усі частини рослини містять дуже отруйні алкалоїди Найбільший вміст алкалоідів у кореневищах.

Препарати чемериці Лобелієвої справляють гіпотензивну, знеболювальну, інсектицидну, подразнювальну (на шкіру і слизові оболонки), протизапальну дії; порошок при вдиханні викликає чхання, кашель, а після прийому в середину - блювоту. Алкалоїди чемериці Лобеля збуджують центральну нервову систему та закінчення соматичних і вегетативних нервів. Під час роботи з коренями не можна одночасно їсти, а після збирання, сушіння і роботи з ними потрібно ретельно вимити з милом руки. Один грам свіжого листя - смертельна доза для людини.

Пізньоцвіт осінній (Colchicum autumnale) – багаторічна трав'яниста рослина до 30 см заввишки.

 Має специфічний цикл розвитку: цвіте восени у вересні-жовтні, після чого перезимовує і навесні з'являються плоди-коробочки з насінням (одночасно з листям). Квітки великі, рожево-фіолетові. У медичній практиці використовують підземні видозміни пагонів пізньоцвіту – бульбоцибулини для виготовлення протиракових препаратів.

Росте на вологих луках в низині, передгір'ї та гірській частині невеличкими заростями по кілька гектарів. Природні зарості пізньоцвіту взято під охорону в межах всього ареалу, їх використовують як насінники.

З лікувальною метою використовують насіння (лат. Semen colchici), бульбоцибулини (лат. Tuber colchici). Насіння містить сильно отруйний алкалоїдколхіцин, жир, цукор, смолу і дубильні речовини. Квітки містять 0,4—1,8% колхіцину й апігенін. В бульбоцибулинах міститься від 0,08—0,2% колхіцину.

Пізньоцвіт раніше вживався проти ревматизму, подагри, невралгії. Інтерес до цієї рослини підвищився з того часу, як доведено порушуючу і затримуючу дію колхіцину на поділ клітинного ядра. Цією властивістю скористались лікарі для затримування росту пухлинних клітин при лікуванні раку шкіри. Лікування проводять під суворим наглядом лікаря. Насіння збирають в період його повної стиглості, в червні — липні, розсипають тонким шаром на полотні й сушать у теплому темному місці. Бульбоцибулини збирають перед самим цвітінням, приблизно в кінці серпня. Очищають їх від коренів та залишків листкових піхв і використовують свіжими або висушеними.

 

РОДИНА ХОЛОДКОВІ - ASPARAGACEAE

. Виткі або сланкі кореневищні рослини зі здерев'янілими стеблами. Поширені у тропіках, субтропіках, частково в помірних областях. Вітчизняна флора містить рід холодок. Три види холодку вирощуються як кімнатні та оранжерейні рослини: холодок щетинистий або перистий (Asparagus seta се us (Kunth) Jessop або A. plumosus Bak.).

        Як делікатесний овоч вирощують спаржу (Asparagus officinalis var.altilis.) - багаторічна трав'яниста кореневищна рослина 150-200 см заввишки. В їжу використовують етіольовані (незелені) соковиті підземні пагони (1-2 см. завтовшки, до 20 см завдовжки), які містять 2% білка, 2,4% вуглеводів (крім целюлози), вітаміни В, C, каротин. Споживають її вареною і підсмаженою (як цвітну капусту) або консервованою як цінну для здоров'я делікатесну та дієтичну страву.

Холодок лікарський, заячий холодок (Asparagus officinalis L.) - багаторічна трав'яниста кореневищна рослина 50-150 см заввишки. Росте у світлих лісах, на узліссях, по чагарниках, в степу, на трав'янистих схилах, на луках майже по всій Україні. Харчова, лікарська і декоративна рослина.

У медицині використовують кореневища з коренями і молоді пагони головним чином дикорослого холодку лікарського. У його кореневищі і ко­ренях містяться аспарагін, е стероїдні сапоніни, кумарин, вуглеводи, каро­тин, сліди ефірної олії. Пагони містять аспарагін, небагато каротину, у моло­дих пагонах вітаміну С до 25 мг/ЮОг, у кладодіях - до 252,5 мг/ЮОг. У траві містяться аспарагін, глюкозид - коніферин, сапоніни, хелідонова кислота.

Препарати холодку лікарського застосовують в основному як сечо­гінний засіб при водянці. Експериментально доведено, що аспарагін і екстракт холодку лікарського при внутрішньовенному введенні зумов­люють зниження артеріального тиску, посилюють скорочення і уповільню­ють ритм серця, розширюють периферійні судини, поліпшують функцію печінки.сильному кашлі, збудженні та судомі, для поліпшення травлення.

 

РОДИНА АМАРИЛІСОВІ - AMARYLLIDACE

Амарилісові - багаторічні трав'янисті цибулинні рослини, поширені по усьому світу: особливо багато видів у тропічній і Південній Африці, Південній Америці, частково в Середземномор'ї. Листки нечисленні, лінійні. Квітки крупні, двостатеві, правильні або трохи неправильні, зібрані у зонтикоподібне верхівкове суцвіття на стрілці. Оцвітина проста, віночкоподібна, з шести сегментів, у двох колах, вільна або зросла. Тичинок - шість, маточка - одна, зав'язь нижня (у лілійних - верхня), плід - коробочка, рідше - ягода.

Представники родини амарилісових - високодекоративні рослини з крупними квітками, тропічних і субтропічних родів, як амариліс (Amaryllis), евхарис (Eucharis), клівія (СІМа), кринум (Crinum), гіпєаструм (Hippeastrum) тощо, які у нас культивуються як кімнатні та оранжерейні рослини. Декоративні рослини вітчизняної флори - це роди підсніжник, нарцис, білоцвіт, штенбергія, деякі види використовуються в медицині.

Файл:Galanthus nivalis.jpg

Підсні́жник білосні́жний, підсні́жник звича́йний, про́лісок білосні́жний (лат. Galanthus nivalis L.), місцева назва козульки — багаторічна цибулинна рослина. Назва роду походить від грецьких слів, які в перекладі означають «молочно-квітковий» (колір квітів цієї рослини нагадує молоко). Підсніжник звичайний зростає у листяних лісах і чагарниках в Карпатах та західних лісостепових районах.

Ранньою весною місцями в лісах утворює на ґрунті чудовий білий мереживний килим. Цвіте у березні — квітні(навіть у лютому якщо тепла зима). Дуже цінна декоративна рослина. Цибулини отруйні.

Ця рослина навесні користується величезним попитом, часто її масово збирають для продажу або пересадки. У зв'язку з цим вже в багатьох місцевостях, де колись підсніжників було багато, вони зникають або зникли. Підсніжник потребує охорони, він занесений до Червоної книги України(2009).

В Україні зустрічається 3 види підсніжника: підсніжник звичайний, підсніжник складчастий, підсніжник Ельвеза. В Україні підсніжники з'являються напрікінці зими, ранньою весною. Підсніжник звичайний — це рослина з білосніжними квітами що родом із півдня Європи, де він росте в гірських лісах на вологому грунті. Коли бутон підсніжника розкривається, спочатку розходяться три зовнішні, довгі чисто-білі листочки, потім відкриваються три внутрішні, коротші. Усередині заховано шість тичинок і маточка. Європейські квітникарі вивели багато сортів підсніжника білосніжного.

Підсніжник — символ надії. За однією старовинною легендою, коли перші люди були вигнані з раю, на землі йшов сніг і було холодно. Єва дуже змерзла. Щоб її утішити, надати надії на кращі часи, кілька сніжинок перетворилися у ніжні квіти підсніжника — провісника весни.

РОДИНА ПІВНИКОВІ - IRIDACEAE

У світовій флорі нараховується близько 1500 видів, понад 70 родів, у флорі України - 28 видів, чотири роди. Багаторічні трави, дуже рідко напівкущі з підземними кореневищами, бульбоцибулинами або цибули­нами. Поширені майже по всьому світу, за винятком полярних областей, але переважно у Південній Африці, тропічній Америці, Середземномор'ї.

Листки звичайно дворядне налягають один на одного, переважно вузьколінійні або мечевидні. Квітки у верхівкових цимозних суцвіттях (Iris) або рідко поодинокі (Crocus), двостатеві, правильні або неправильні. Оцвітина віночкоподібна, зрослася внизу у довгу трубку, складається з двох кіл однакових або дуже відмінних. Тичинок - три, маточка - одна з трилопатевим стовпчиком (схожим на пелюстки), зав'язь - нижня, плід - коробочка.

Півники болотні (Iris pseudacorus L.) - багаторічна трав'яниста рослина з світло-рудим м'ясистим косим кореневищем, стебла 0,5-1,5 м заввишки, квітки яскраво-жовті. Ростуть на болотах та берегах річок майже по всій Україні, крім гірського Криму. Кореневища містять ефірну олію (до 0,09%), вихід якої збільшується після тривалого їх зберігання. В офіційній медицині ряду країн під назвою "фіалковий корінь" кореневища півників використовують як відхаркувальний і сечогінний засоби.

Основне використання ефірна олія знаходить у парфумерії як фіксатор, входить до складу дорогих лосьйонів для догляду за шкірою: вона стає пружною, чистою, здоровою.

 

Шафран посівний (Crocus sativus L.) - багаторічна трав'яниста бульбоцибулина рослина. Листки з'являються одночасно з квітками восени. Оцвітина - 4-5 см заввишки, частки - бузкові, біля зіву і по жилках - пурпурні, зів пурпурний або білий. Розмножується лише дочірніми бульбоцибулинами, насіння не утворює. Батьківщина - ймовірно Близький Схід. Це найпоширеніший у культурі вид крокусу. З давніх часів народи Європи і Сходу широко культивують його, використовуючи жовтогарячі приймочки маточки як приправу до страв, як харчовий барвник і лікарський засіб.

Приймочки шафрану посівного містять камедь, глюкозу, жирну олію, близько 1% ефірної олії і два глікозиди (кроцин і пікрокроцин). Суттєвим з них є перший - жовтий барвник, що розчиняється у воді і спирті, у концентрованій сірчаній кислоті міняє своє забарвлення на синє, потім на фіолетове і нарешті буріє. Пікрокроцин має вигляд безбарвних кристалів, гіркий на смак.

 

Родина Oрхідні – Orchidaceae

Зозулинець плямистий – рідкісна рослина України

Збереження гармонійних відносин між людиною і природою сьогодні є однією з найважливіших завдань. Звідси і значна увага суспільства до охорони природних об'єктів, у тому числі і рослинного світу. Необхідно зберегти все розмаїття рослин — всі без винятку види, що виростають і на конкретній території, і на планеті в цілому.
Ступінь загрози зникнення різних видів рослин далеко не однакова. Особливо потребують охорони рідкісні види рослин, занесені до Червоної книги. 

До таким рідкісним, зникаючим з природи рослин відноситьсязозулинець плямистий (Orchis maculata L., або Dactylorchis maculata, або Dactylorchiza maculata) з родини орхідних (Orchidaceae). Родова назва Orchis означає «орхідея», а видове maculata («плямистий») дано рослині через те, що його ланцетні листи покриті коричнево-бурими плямами. За плямистість листя народ прозвав цю дику орхідею «зозулині слізки».  Зозулинець плямистий — багаторічна трав'яниста рослина з потовщеними у вигляді бульб пальчасто-розділеними корінням (звідси і походить його назва Dactylorchis — «пальчаста орхідея»).

Поширений зозулинець плямистий майже по всій території Росії (за винятком районів Крайньої Півночі), Білорусі, Україні. Зростає орхідея на вологих луках і болотах, на узліссях лісів і лісових галявинах, в долинах річок і струмків, у вологих ялинових лісах, серед заростей чагарників. Ця орхідея воліє глинисті грунти, краще утримують вологу.

У дикій природі висота рослин значно варіює (від 15 см до 60 см) залежно від умов зростання. 

Листя зозулинця плямистого лінійно-ланцетні, вони звужуються в черешок або охоплюють стебло. Простий облистяний стебло орхідеї закінчується довгим квітконосом з колосообразним суцвіттям, що несе численні квіти. 
Квітка має трилопатеві губу з пурпуровими цятками; шпорец конусовидно-циліндричний. Забарвлення квіток зозулинця плямистого коливається від світло-лілового до фіолетової. Але в нашій місцевості у цієї орхідеї зустрічаються тільки два різновиди забарвлення.

Цвіте зозулинець плямистий в червні-липні, насіння дозріває в серпні (плід-коробочка з безліччю дрібних насіння). У природі ця орхідея розмножується надзвичайно повільно, в основному вегетативно — поділом рослини. Насіннєве розмноження зозулинця утруднене, так як його насіння проростає в грунті тільки в разі симбіозу з грибом певної раси

Осока (CAREX)

Осока (CAREX)

Осоки ростуть на болотистих місцях і вздовж водойм. З першого погляду рослини можна сплутати зі злаками, але є одна особливість, яка дозволяє «дізнатися їх в обличчя», — це тригранний стебло, ребра якого можуть бути гострими або заокругленими.

Більшість осок — багаторічники з довгим або укороченим кореневищем. Рід Саrех охоплює безліч видів, що відрізняються один від одного не тільки по зовнішності і висоті, але і по екологічним вимогам. Серед них знайдуться гірські краєвиди, арктичні, а також низинні та болотні види, що ростуть на мокрих кислих луках, торфовищах, пісковиках. Цікаво, що це давні декоративні культури. У Японії, наприклад, вони з незапам'ятних часів застосовувалися поряд з хостами, ірисами і кленами в традиційних садах і безліч сучасних культиварів ведуть своє походження з цієї країни. Сучасний асортимент осок дуже багатий. У каталогах різних розплідників описуються до 150 видів і сортів, частіше за інших пропонується близько 50. Здебільшого, це вихідці з Далекого Сходу, з Європи, невелика кількість родом з Північної Америки. Все активніше входять в культуру осоки Нової Зеландії. При такому асортименті можна вибрати осоки, які підійшли б для будь-якого куточка саду. Одні утворюють невеликі щільні подушки, інші — великі чагарники або зелені килими. Квітки однодомні або дводомні, що складаються з одного або двох колосків, які можуть бути двостатевими, чоловічими чи жіночими. Плід — пухнаста сім'янка. Осоки декоративні у період цвітіння своїми пиляками, повисающими на тонких нитках.

За умовами культивування осоки ділять на 4 групи:
ГРУПА I. Осоки — вихідці з альпійських лугів Нової Зеландії і вітчизняні почвопокривні види.

ГРУПА II. Лісові осоки.

ГРУПА III. Осоки перезволожених луків, боліт, водойм.

ГРУПА IV. Дуже невибагливі і посухостійкі європейські види осок.
Місце розташування: осоки по-різному ставляться до освітленості, волозі і грунтам. Одні люблять сонце, іншим необхідний лісової сутінок. Багатьом потрібно постійне зволоження і торф'яні кислі грунти, а деякі ростуть тільки на сухих місцях, є серед них і кальцефіли, які віддають перевагу грунт з високим вмістом вапна. Для сирих місць підійдуть осока Грея, гостра, ложноснить. Осоки повисла, двутичіночная (C. diandra), чорна, помилково-сить, волохата (C. hirta) можна використовувати для оформлення водоймища, висаджуючи на глибину не більше 5 см від рівня води. Для сонячних гірок і рокаріїв підійдуть невисокі (15-20 см) європейські види, такі, як осока гірська — з вузькими зеленими листками на щільних пучках, осока міцна — з белоокаймленнимі жорсткими листям, осока почорніла, піщана. У тіні добре росте осока чорна, подорожникова.

 

Декоративні рослини класу Однодольні

  оранжерейна орхідея

 

               тюльпани

           лілії

Лі́лія лісова́ (Lilium martagon) — багаторічна цибулинна рослина, один з видів роду Лілія (Lilium) родини лілійних.

Лілія лісова — єдиний вид лілій, який росте в Україні в дикорослому стані.

Лілія біла  багаторічна трав'яниста рослина заввишки 80-100 см.

Має декоративну білоквіткову форму альбум (f. album). Стебло — зелене, знизу і під суцвіттям безлисте. Листки — еліптично-ланцетні, гострі, з короткошорстким краєм, у кільцях і чергові. Квітки повислі, на довгих квітконіжках, від світло-рожевих до бузкових, часто з фіолетовими плямами, діаметром 3-4 см.Суцвіття китицеподібне із 9-15 квіток, пухке.

Цвітіння раннє (кінець травня - початок червня).

Цибулина яскраво-жовта, пухка.

Надає перевагу півтіні, особливо жарким літом.Лілія лісова — рідкісна рослина, поширена у помірній зоні майже по всій Європі, Сибіру, Центральній Азії.Зростає і в лісах України — на Закарпатті, Буковині, Прикарпатті (зокрема, у Прут-Дністровського межиріччі та на Опіллі), на Поліссі і в Лісостепу.Місцями зростання лілій лісових є дубові, черешнево-дубові, грабові, букові, дубово-букові, буково-яліцеві, ялинові ліси, поруби, узлісся

 

Список рекомендованої літератури

а) Основна:

1.     Ткаченко Н.М., Сербін А.Г. Ботаніка: Підручник. – Х.: Основа, 1997. – 432 с.

2.     Нечитайло В.А., Кучерява Л.Ф. Ботаніка. Вищі рослини. – К.: Фітосоціоцентр, 2000. – С. 3–14.

3.     Яковлев Г.П., Челомбитько В.А. Ботаника: Учеб. для фармац. институтов и фармац. фак. мед. вузов / Под ред. И.В. Грушвицкого. – М.: Высш. шк., 1990. – 367 с.

б) Додаткова:

4.     Сербин А.Г., Серая Л.М., Ткаченко Н.М., Слободянюк Т.А. Медицинская ботаника: Учебное пособие для иностранных студентов. – Харьков: Изд-во НФАУ, 2000. – 283 с.

5.     Хржановский В. Г. Курс общей ботаники. – М.: Высшая школа, 1976.

6.     Григора І.М., Алейніков І.М., Лушпа В.І. та ін. Курс загальної ботаніки. – Київ: Фітосоціоцентр, 2003. – 500 с.

7.     Географія рослин з основами ботаніки: Навч. посібник / Гришко-Богменко Б.К., Морозюк С.С., Мороз І.В., Оляніцька Л.Г. – К.: Вища школа, 1991. – 255 с.

8.     Жизнь растений / Гл. ред. акад. АН СССР А.Л. Тахтаджян. – М.: Просвещение, 1970-1982. – Т.1–6.

9.     Заверуха Б.В., Андриенко Т.Л., Протопопова В.В. Охраняемые растения Украины. – К.: Наук. думка, 1983. – 175 с.

10. Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник / Відп. ред. А.М. Гродзинський. – К.: Українська енциклопедія ім. М.П.Бажана, 1992. – 544 с.

11. Определитель  высших растений  Украины /  Доброчаева Д.Н., Котов М.И., Прокудин Ю.Н. и др. – К.: Наук. думка, 1987. – 548 с.

12. Чопик В.И.,  Дудченко Л.Г., Краснова А.Н. Дикорастущие полезные растения Украины. – К.: Наук. думка, 1983. – 398 с.

13. Вент Ф. В мире растений. Пер. с англ. И.М. Спичкина. Под ред. с предисл. к.б.н. Лапина. – М.: Мир, 1972. – 192 с.

14. Рейвн П., Эверт Р., Айкхорн С. Современная ботаника: В 2-х т. – М.: Мир, 1990.

15. Randy Moore, W.D. Clark, Kingsley R.Stern, Darell Vodopich.  Botany.– Toronto: WCB, 1995. – 824 р.

16. Інтернет-сайти: Google и др.

Рекомендуємо також використовувати новий посібник з ботаніки, яки підготовлений викладачами кафедри фармакогнозії з медичною ботанікою ТДМУ та виданий в ”Укрмедкнизі”: Марчишин С.М., Нечай Р.Є., Шанайда М.І. Ботаніка. Навчально-польова практика. Тернопіль: ТДМУ "Укрмедкнига", 2006. – 200 с.