Зубні формули. Ознаки зубів. Клініко-анатомічні особливості зубів верхньої та нижньої щелепи.

 

Анатомічні особливості будови постійних зубів.

Зуби – тверді органи, що забезпечують пережовування їжі. Вони неохідні також для процесу мовлення і виконують певну естетичну функцію. Зуби роташовуютья в порожнині рота і займають близько 20% її поверхні. В зубі розрізняють коронку, корінь, частину яка розміщена у лунці (альвеолі) щелепи і шийку зуба -місце переходу коронки в корінь. Усередині зуба є порожнина, яка ділиться на коронкову частину і кореневі канали, а в ділянці верхівки закінчуються верхівковим (апікальним) отвором. Місце переходу коронкової частини в канали називається гирлом кореневого каналу. В порожнині зуба розміщена пульпа зуба.

 

Постійні зуби верхньої щелепи. 

1. 3rd Molar (wisdom tooth)

2. 2nd Molar (12-yr molar);

3. 1st Molar (6-yr molar)

4. 2nd Bicuspid (2nd premolar)

5. 1st Bicuspid (1st premolar)

6. Cuspid (canine/eye tooth)

7.  Lateral incisor;

8. Central

Зуби  — це важлива частина жувальномовного апарату, що є комплексом анатомічно й функціонально пов'язаних органів, які беруть участь у жуванні, голосоутворенні та артикуляції. До цього комплексу належать:

1)                тверда опора — лицевий скелет і скронево-нижньощелепний суглоб;

2)                жувальні м'язи;

3)                органи захоплювання, перемішування та пересування їжі, формування харчової грудки для ковтання, а також забезпечення функцій звуко-мовного апарату (губи, щоки, піднебіння, зуби, язик);

4)                органи подрібнення їжі — зуби;

5)                залози, секрет яких розріджує їжу та ферментативно її обробляє. Розвиток зубів у ряду хребетних спричинився дуже важливими життєвими функціями організму — захоплюванням, утримуванням і грубим механічним обробленням їжі, а часто також захистом і нападом.
Еволюційно зуби є похідними ектодермального епітелію, утвореного з луски. Луска давніх риб, що росла з країв щелеп, поступово залучалась до механічного оброблення їжі, набуваючи нових функцій. Внаслідок зношування луска замінювалась на нову, звідси зміна зубів, яка у нижчих хребетних повторюється багаторазово протягом життя, а в людини — двічі.
Спеціалізовані зуби людини розвиваються з епітелію ротової ямки й розташованої нижче мезенхіми. З епітелію формується емалевий орган, а з мезенхіми — дентин, пульпа, цемент, тверді та м'які тканини, які оточують зуб (пародонт).

Коронки зубів мають 5 поверхонь:

1.                Вестибулярну

 яка повернута до передстінку порожнини рота. У фронтальних зубів вона ще називається губною, в бічних зубів - щічною.

2.                Оральну

 яка звернута до власне порожнини рота. В зубів нижньої щелепи вона ще називається язиковою, в зубів верхньої щелепи - піднебінною.

3.                Апроксимальні або контактні

це бокові поверхні зубів. При цьому передня поверхня, звернута до серединної лінії, називається медіальною, а задня — дистальною або латеральною.

4.                Жувальна.

 

Зуб складається з таких частин: коронки; шийки; кореня. Різні у функціональному відношенні зуби мають неоднакову кількість коренів (1-3).

Основна маса зуба (коронка, корінь) складається з дентину, який визначає форму зуба. Дентин коронки вкритий емаллю, а дентин кореня (коренів) — цементом. Місце з'єднання емалі коронки й цементу кореня розташоване в ділянці шийки зуба. Є чотири види з'єднання емалі з цементом: у стик (щільно прилягаючи); наповзання емалі на цемент; перекривання емалі цементом; незакривання ділянки дентину внаслідок того, що емаль не доходить до краю цементу.

Розрізняють анатомічну коронку зуба, вкриту емаллю, і клінічну коронку — частину зуба, що виступає над яснами. Клінічна коронка внаслідок атрофії тканин з віком збільшується. На коронках усіх зубів розрізняють кілька поверхонь: жувальну, або змикальну, поверхню — поверхню доторкування верхнього і нижнього зубних рядів під час їх сходження; присінкову, або щічну; язикову, або піднебінну; контактну, яка має медіальну і дистальну поверхні. На жувальній поверхні малих і великих кутніх зубів є горбки зуба.

Всередині зуба міститься невелика порожнина, форма якої залежить від форми зуба. Порожнина коронки тією чи іншою мірою повторює форму коронки. Вона продовжується у вигляді каналу кореня зуба, який закінчується на верхівці кореня отвором. Просвіти каналів можуть розгалужуватись, роздвоюватись і знову з'єднуватися в один.

Корінь зуба закінчується верхівкою кореня зуба, отвором верхівки зуба, через який всередину зуба входять артерії та нерви до пульпи, а виходять вени.

Корінь зуба прикріплюється до зубної альвеоли за допомогою великої кількості пучків сполучнотканинних волокон, що разом з пухкою волокнистою сполучною тканиною та клітинами формують сполучнотканинну оболонку зуба між альвеолою і цементом, яка називається кореневою оболонкою, або періодонтом. Сукупність утворів, які оточують корінь зуба (альвеола, відповідна ділянка альвеолярного відростка та ясна, що вкривають його, називають пародонтом.

Коронку і корінь зуба поділяють на третини. Так, поділяючи зуб уздовж вертикальної осі, в коронці виділяють змикальну, середню і шийкову третини; у корені — шийкову, середню і верхівкову третини. Уздовж лобової осі коронку поділяють на присередню, середню й дистальну третини; сагітальної — на присінкову, середню, язикову третини.

Заміна зубів у людини відбувається один раз (рідко двічі як відлуння філогенетичних особливостей). Перша генерація зубів (20) — це тимчасові (випадні), або молочні (dentes deciduï), які починають прорізуватись на 6 — 7-му місяці життя і закінчують у 2 роки (ембріональний розвиток зубів). Друга генерація зубів (32 постійних зуби) (dentes permanentes), починають прорізуватись у 5 — б років життя і закінчують у 16—18 років.

Коронки зубів утворюють зубні дуги: верхню і нижню. Кожна зубна дуга містить у дорослої людини по 16 зубів: чотири різці, два ікла, чотири малих кутніх зуби і шість великих кутніх (молочних зубів лише 20, оскільки немає премолярів і третіх молярів).

Порядок розташування зубів реєструється у вигляді зубної формули, в якій окремі зуби позначаються цифрами або літерами. Отже, анатомічну формулу молочних зубів можна записати так: 2, 1, 2, тобто на кожному боці як верхньої, так і нижньої щелеп є два різці, ікло і два великих кутніх. Анатомічна формула постійних зубів: 2,1,2,3 два різці, ікло, два малих кутніх і три великих кутніх. Третій великий кутній, або зуб мудрості, мінливий як за формою і розмірами, так і за терміном прорізування.

Зуби верхніх і нижніх дуг під час змикання щелеп перебувають у певному співвідношенні. Так, горбки малих і великих кутніх зубів однієї щелепи відповідають заглибинам на однойменних зубах іншої. У певному порядку доторкуються протилежні різці та ікла. Під час змикання щелеп таке співвідношення зубів у зубних дугах називається оклюзією.

Розрізняють чотири види оклюзії: центральну, передню і дві бічні. Центральна оклюзія — наявність під час змикання зубів максимальної кількості контактуючих точок, причому серединна лінія лиця проходить між центральними різцями. Передня оклюзія — серединне сходження зубних рядів, але із зміщеною допереду нижньою дугою. Бічна оклюзія — зміщення нижньої щелепи праворуч (права оклюзія) чи ліворуч (ліва оклюзія).

Положення зубних дуг у центральній оклюзії називається прикусом. Розрізняють фізіологічні (нормальні) і патологічні прикуси. До фізіологічних прикусів належать ортогнатичний, прямий, деякі ступені прогнатичного й опістогнатичний; до патологічних — прогнатичний, прогенічний, глибокий, відкритий і перехресний. Усі види прикусів вивчають у курсі ортопедичної стоматології.

Зуби верхніх та нижньої щелеп, які доторкуються один до одного, називають зубами-антагоністами. Як правило, кожен зуб має по два антагоністи — головний і додатковий. Винятком є медіальній нижній різець і третій верхній великий кутній зуб, що мають по одному антагоністу. Однойменні зуби правої і лівої сторін називаються антимерами.  При змиканні зубних рядів верхні різці перекривають нижні на 1/3 висоти їхніх коронок, ріжучі краї нижніх різців спираються на зубні горбики піднебінної поверхні верхніх різців; щічні горбики верхніх бічних зубів перекривають відпо­відні горбики нижніх зубів; верхні ікла при змиканні зубів попадають між нижніми іклами і першими премолярами. Мезіально-щічні горбики верхніх молярів укладуються в борозенку між щічними горбиками ниж­ніх перших молярів.

Описані ознаки відповідають ортогнатичному прикусові, що є еталоном норми.

Єдність зубних дуг морфологічно і функціонально забезпечується міжзубними контактами, альвеолярним відростком і пародонтом. Провідну роль у стійкості зубних дуг як однієї функціональної системи відіграє порядок розташування зубів (напрямок їх коренів і коронок). Міжзубні контакти передніх зубів розташовані поблизу ріжучого  краю, а бічних — поблизу поверхні змикання (жувальної). Під міжзубними контактами міститься трикутний простір з основою в бік альвеолярного відростка. Цей простір заповнений ясенним (міжзубним) сосочком, який таким чином захищається від ушкодження їжею під час жування. З віком контактні точки внаслідок стирання емалі збільшуються і замість них утворюються контактні площини.

Стійкість зубів нижнього зубного ряду збільшується щічною випуклістю зубної дуги, нахилом коронок кутніх зубів присередньо і вперед, а коренів назовні, формою коронок, яка з боку жувальної поверхні має вигляд трапеції. Тому контактні поверхні нижніх зубів не паралельні, а конвергують до язика, внаслідок чого зуби під час жування зазнають здавлювання. Стійкість зубів верхнього зубного ряду досягається збільшенням кількості коренів.

Під час розжовування їжі розвивається такий тиск, який має руйнівну силу, що вбиває зуб у альвеолу. Проте цього не трапляється завдяки морфологічним структурам періодонта, який виконує зв'язувальну та амортизаційну функції. Резервні сили його можна збільшувати тренуванням жувального апарату.

Прорізування зубів молочних звичайно починається в середині першого року життя. Першими на б —8-му місяці прорізуються медіальні, на 7 — 10-му — бічні різці, на 12 —16-му — перші великі кутні, на 16 —20-му — ікла, на 20 —24-му — другі великі кутні зуби.

Спочатку прорізуються зуби нижньої щелепи, потім верхньої, за винятком перших молочних великих кутніх зубів. Як для молочних, так і для постійних зубів характерною є парність прорізування. Від початку 3-го року до 6-го року функціонують тільки молочні зуби. Формування коренів молочних зубів повністю закінчується для медіальніх і бічних латеральних різців під кінець 2-го року, для великих кутніх зубів — до 4 років, для ікол — до 5 років.

Після розсмоктування коренів і випадіння молочних зубів починають прорізуватись постійні зуби: медіальні різці — 7 — 8 років; бічні різці — 8 — 9; ікла — 10—13; перші малі кутні — 9—10; другі малі кутні — 11 — 12; перші великі кутні — 6 — 7; другі великі кутні 12—13; треті великі кутні — у 20 —25 років і пізніше.

За формою і функцією розрізняють 4 групи зубів:

1.               Різці

передні зуби, по 4 на кожній щелепі. Функція їх полягає у відкусуванні їжі.

2.               Ікла

 по 2 на кожній щелепі, служать для відриву їжі.

3.               Премоляри

 по 4 на кожній щелепі в постійному прикусі, в молочному їх немає. Служать для роздавлювання, грубого перемолювання їжі.

4.               Моляри

 по 6 зубів на кожній щелепі в постійному прикусі і по 4— в  молочному. Призначені для подрібнення і розтирання їжі.

Порядок розташування зубів відображається зубною формулою.

В клініці формула повна формула зубного ряду молочних зубів верхньої і нижньої щелеп записуються арабськими цифрами і має такий вигляд:

Формула молочних зубів:

IV III  II  I | II  III  IV  V

V  IV III  II  I | I  II  III  IV  V

Постійні зуби позначають арабськими цифрами і при написанні клінічної формули слід пам'ятати, що кожен зуб верхньої і нижньої щелеп праворуч і ліворуч має свій порядковий номер від серединної лінії:

Формула постійних зубів:

8 7 6 5 4 3 2 1 | 1 2 3 4 5 6 7 8

8 7 6 5 4 3 2 1 | 1 2 3 4 5 6 7 8

Горизонтальна лінія вказує на приналежність зуба до верхньої або нижньої щелепи, а вертикальна — до правої або лівої сторони.

Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ) запропонована дещо інша форма запису зубної формули. Крім того, що кожний зуб має цифрове позначення, цифрами вказуються і сторони верхньої і нижньої щелепи. При записі у такий спосіб не ставиться значок, що визначає ту чи іншу половину щелепи, а ставиться тільки цифра.

Під час записування формули зубів цим способом треба ставити не значок відповідної половини щелепи, а її порядковий номер. Так, число 2 8 означає третій великий кутній зуб лівої половини верхньої щелепи.

За формулою ВООЗ запис молочних зубів роблять аналогічно — арабськими порядковими числами, а половин щелеп — за ходом годинникової стрілки від 5 до 8:

Формула постійних зубів по ВООЗ:

18 17 16 15 14 13 12 11 | 21 22 23 24 25 26 27 28

48 47 46 45 44 43 42 41 | 31 32 33 34 35 36 37 38

 

Формула молочних зубів по ВООЗ:

55 54 53 52 51 | 61 62 63 64 65

85 84 83 82 81 | 71 72 73 74 75

         Перевагою нової системи вираження зубної формули перед загальноприйнятою схемою є можливість легкого перенесення позначень в ЕВМ та подальшої обробки інформації комп'ютером.

Варіантом такої цифрової системи є система позначення зубів Американської Асоціації Стоматологів (Дантистів), згідно з якою всі зуби постійного прикусу позначаються цифрами від 1 до 32. Зуби правої по­ловини верхньої щелепи, починаючи з третього моляра, помічаються цифрами 1—8. На лівій половині рахунок продовжується: перший різець позначається цифрою 9 і далі до третього моляра — номер 16. Зуби нижньої щелепи записують, починаючи з третього лівого моляра — номер 17 і далі по порядку до номера 32 — третього правого моляра.

Розроблені також схеми зубної формули, на яких відображені всі поверхні коронок зубів немов би в розгорнутому вигляді. На них можна точно нанести локалізацію каріозної порожнини, пломби або іншого патологічного ураження на кожному окремому зубі. У цій формулі фронтальні зуби мають 4 поверхні, а премоляри і моляри — 5 поверхонь. Для правильної інтерпритації даних цієї формули прийняті умовні позначення поверхонь для фронтальних зубів (різці та ікла): 1 — вестибуляр­на (губна) поверхня; 2 — медіальна (серединна); 3 — язикова (піднебін­на) і 4 — дистальна поверхня. На премолярах і молярах: 1 — жувальна поверхня; 2 — вестибулярна (щічна); 3 — медіальна; 4 — язикова (під­небінна) і 5 — дистальна поверхня.

Для схематичного занесення захворювань та стану зубів у зубну формулу використовують літерні позначення: С — карієс, Р — пульпіт, Рt — періодонтит, П — пломба, К — штучна коронка, Н — штучний зуб незнімного (мостоподібного) протеза, X — корінь зуба, О — відсутній зуб, Т — травма (коронки зуба), Г — гіпоплазія, Ф — флюороз. Ступінь рухомості зубів указують римськими цифрами І, II або III.

Інколи при описуванні каріозні порожнини позначаються латинськими літерами і класифікуються залежно від їх локалізації на поверхнях зу­бів. При цьому прийняті наступні літерні позначення різних поверхонь зубів:

0

 оклюзійна (жувальна) поверхня;

І

ріжучий (інцизивний) край;

М

 медіальна контактна поверхня;

D

 дистальна контактна поверхня;

F

 вестибулярна (фронтальна, губна) поверхня;

В

 щічна (букальна) поверхня;

L

 язикова (піднебінна, лінгвальна) поверхня.

Комбіновані каріозні порожнини, які розміщені одночасно на де­кількох поверхнях зубів, позначаються сполученням літер, наприклад:

МО

 медіально-оклюзійна порожнина, тобто порожнина, розміще­на на жувальній та медіальній контактній поверхнях коронки зуба;

МОD

 медіально-оклюзійно-дистальна порожнина, тобто розміще­на на жувальній, медіальній та дистальній контактних поверхнях ко­ронки зуба;

МІ

 медіально-інцизивна порожнина, тобто розташована на меді­альній поверхні та ріжучому краї коронок фронтальних зубів;

FО

 вестибулярно-оклюзійна порожнина, тобто розміщена на вес­тибулярній та жувальній поверхнях коронок бокових зубів (премолярів та молярів);

LО

 язиково-оклюзійна порожнина, тобто розміщена на язиковій та жувальній поверхнях коронок зубів.

Аналогічно позначають порожнини, розміщені на інших поверхнях коронок зубів.

З постійних зубів першими прорізуються перші великі нижні кутні, потім медіальні різці та перші великі верхні кутні зуби, після них — бічні різці. Далі настає черга перших малих кутніх зубів, ікол, других малих кутніх зубів, других великих кутніх і в останню чергу — третіх великих кутніх зубів.

Прорізування всіх молочних чи всіх постійних зубів закінчується утворенням зубних рядів. Верхній ряд постійних зубів має форму напівеліпса, нижній — параболи. Верхній зубний ряд ширший за нижній, тому верхні передні зуби перекривають однойменні нижні, а щічні горбки верхніх кутніх зубів розташовані назовні від однойменних нижніх. Таке співвідношення зубних рядів збільшує жувальну екскурсію нижньої щелепи й розширює площу для подрібнення і розтирання їжі.

Зуби, що прорізались, займаючи визначене положення в щелепі,  мають ряд ознак, за якими можна встановити їх належність до відповідної щелепи і сторони (правої чи лівої). Основних ознак три:

1)                ознаки кута коронки;

2)                ознака кривизни коронки;

3)                ознака відхилення кореня

Ознака кута коронки полягає в тому, що кут коронки зуба, утворений медіально-апроксимальною поверхнею та ріжучим краєм  гостріший, ніж кут, утворений дистально-апроксимальною поверхнею і ріжучим краєм. Особливо чітко зазначена ознака виявляється в центральних і бічних різцях, а також премолярах верхньої щелепи.

Ознака кривизни коронки виражається в тому, що найбільш опукла частина вестибулярної (губної, щічної) поверхні коронки зубів розташована ближче до медіально-апроксимальної поверхні. Дана ознака більш чітко виявляється при розгляді зуба з боку жувальної поверхні чи ріжучого краю.

 Ознака відхилення кореня полягає у викривленні всього кореня чи його верхівки стосовно повздовжньої осі зуба: різців та ікол у латеральному напрямку, а премолярів і молярів – у задньому.

Дану ознаку варто враховувати в процесі розширення важкопрохідних кореневих каналів і при розкритті отвору верхівки зуба.

На верхній щелепі в 21 | 12  більшвиражені ознаки кута і кривизни коронки, а ознака відхилення кореня виражена незначно; усі три ознаки виражені добре в  43 | 34 , а в 5 | 5 більш слабко; у 7 6 | 6 7 чітко виражені ознаки кривизни коронки і відхилення кореня, але незначно – ознака кута.

На нижній щелепі ознака кута в центральних різцях відсутня, а в бокових різцях виражена слабко, ознаки кривизни коронки і відхилення кореня майже не виражені; у іклах чітко виражені всі три відмінних ознаки; у перших премолярах добре виражені зворотня ознака кривизни коронки й ознака відхилення кореня, ознака кута не виражена; у других премолярах розпізнавальні ознаки зуба виражені слабко, а в перших і других молярах явно виражені ознаки кривизни коронки і відхилення кореня.

У людини розвиваються дві генерації зубів – тимчасові і постійні. Це явище очевидно пов’язане з адаптацією розміру і числа зубів до розміру щелеп. Завдяки тому, що в маленьких щелепах розвиваються спочатку дрібні зуби у зменшеному числі, і тільки у подальшому, в міру росту щелеп, в них утворюються більш великі у більшій кількості зуби, розміри і функція зубів перебувають у відповідності з розмірами щелеп. Молочних або тимчасових зубів налічується 20, а постійних зубів у людини 32: різців — 8; іклол — 4; малих кутніх — 8; великих кутніх — 12.

Кожен із зубів характеризується певними анатомічними та топографічними особливостями будови.

 

 

 

 

Різці мають по одному кореню. Коронка схожа на лопатку, рівний різальний край якої утворює вістря зуба. Ікла звичайно також однокореневі, а різальний край клином звужується й утворює верхівку вістря (apex cuspidis). У малих кутніх зубів один-два, рідко три корені, на поверхні змикання коронки видно горбки, відокремлені один від одного борознами. Нижні великі, кутні зуби звичайно мають два, рідко три корені, верхні великі кутні зуби, як правило, трикореневі. На поверхні змикання коронок різної форми горбки.

Різці  — по чотири на кожній щелепі, розташовані спереду, посередині зубних дуг, через що їх називають передніми зубами. Розрізняють верхні, нижні, медіальні й бічні різці. Ними відкушують їжу, тому їх коронки розташовані майже у лобовій площині, закінчуються різальним краєм. Коронки медіальніх різців більші, ніж бічних.

Центральний різець.   Центральний різець є найбільшим серед різців. Має широку, опуклу коронку, що звужується до шийки зуба. Емаль коронки утворює в ділянці шийки закруглений виступ у вигляді напливу. Зуб долотоподібний. Вестибулярна поверхня коронки злегка опукла. По середній лінії є повздовжній валик. Ріжучий край дещо скошений латерально і має гострий медіальний кут. На ріжучому краї є три горбики. Корінь один, добре розвинутий, конусоподібний. На поперечному розпилі овальної форми. У цілому порожнина зуба за формою повторює зовнішні обриси коронки і кореня зуба.

Корінь верхнього центрального різця дещо сплющений у мезіодистальному напрямку. Верхівка кореня заокруглена, згин між коронкою і коренем на мезіальному краї більший, ніж на дистальному. Ознака кривини емалі коронки разом з ознаками кута коронки і положення кореня дає можливість досить легко визначити належність зуба до правої чи лівої половини зубної дуги.

Піднебінна поверхня коронки верхнього центрального різця часто має мезіальний і дистальний крайові валики (crista marginales mesialis et distalis), спрямовані від основи коронки до її ріжучого  краю. Ступінь розвитку крайових валикив у різних людей неоднаковий: їх може зовсім не бути, якщо вся язикова поверхня рівномірно увігнута, а можуть бути настільки розвинуті, що піднебінна поверхня має вигляд жолоба (лопаткоподібна). У випадках великої жолобуватості крайові валики сходяться в пришийковій частині настільки, що формується шийковий пояс (cingulum cervicale). У шийковій третині коронки добре помітний горбок зуба (tuberculum dentis), форма й ступінь розвитку якого різні. Поверхня дуже розвинутого горбка спрямована в бік ріжучого  краю коронки, може бути зубчастою. Найчастіше є два горбки — мезіальний і дистальний, іноді між ними може бути третій — центральний горбок, а ще рідше 4 — 5 горбків.

Горбки також мають різну довжину: тонкі горбки довгі, добре розвинуті — короткі; у рідкісних випадках горбки можуть досягти ріжучого  краю.

Коронка верхнього центрального різця з мезіального боку має (на центральний нормі) клиноподібну форму, присінковий контур її опуклий, піднебінний — увігнутий. На присінковій поверхні контур кореня опуклий, на язиковій — прямий, опуклий або увігнутий.

Порожнина коронки верхнього центрального різця подібна до її зовнішньої форми, має щілиноподібну форму вздовж ріжучого  краю і сплощену в присінково-піднебінному напрямку. Ближче до кореня порожнина коронки звужується й переходить без різкої межі в канал кореня. Біля верхівки кореня канал може поділятися на кілька канальців, що відкриваються самостійними отворами.

Висота коронки верхніх медіальніх різців по присінковій поверхні становить 9—12 мм, ширина ріжучого  краю — 8 — 9, довжина кореня — 12 — 15, мезіодистальний діаметр шийки — 6,3 — 6,9, присінково-піднебінному — 7,1—7,5 мм.

 

Бічний різець. Бічний різець подібний до центрального, але менший за нього. Проте є суттєві відмінності між різцями. Коронка долотоподібна, ріжучий край внаслідок добре вираженого центрального кута дещо нагадує горб. Вестибулярна поверхня коронки опукла. Увігнутість язикової поверхні обмежена гранями коронки. Дистальний кут коронки (між жувальним і дистальним краями) більш заокруглений, ніж у центрального різця. Різальний край також заокруглений, іноді його майже не видно, а на верхній частині коронки є загострений горбок, що надає зубу форми кілочка. Горбки на різальному краю та борозенки між ними майже непомітні. На язиковій поверхні бічних різців є такі самі валики й горбки, бічні валики часто сходяться в пришийковій ділянці, утворюючи трикутник, на вершині якого розташоване заглиблення (сліпа ямка). Якщо горбок на бічному різці двозубчастий, то бічний зубець більший; багатозубчасті горбки трапляються рідко. Двозубчастий горбок може продовжуватися до ріжучого  краю бічного різця. У таких випадках бічний різець набуває різної форми: бочкоподібної, премоляроподібної тощо. Корінь має виражену сплющеність у медіолатеральном напрямку. Порожнина зуба відповідає зменшеній в розмірі формі коронки і кореня. Як і в центрального різця, горбикам ріжучої поверхні з боку порожнини зуба відповідають три роги пульпи, з яких медіальний виражений краще. 

Розміри бічних різців менші, ніж медіальніх: висота коронки — 8 — 10 мм, ширина — 6 — 7, довжина кореня — 11,5 — 14,5, мезіодистальний розмір основи коронки — 4,8 — 5,4, присінково-піднебінному — 5,8 — 6,2 мм.

Природжені аномалії. У деяких випадках різці зовсім не розвиваються. Найчастіше (після зубів мудрості) не прорізуються бічні верхні різці. Трапляється більша кількість різців. Між медіальніми різцями може розвинутися додатковий, середній, зуб (mesiodens) найчастіше у вигляді кілочка, що не доходить до ріжучого  краю зубів.

З аномалій положення різців трапляється краудинг — розташування зубів у два ряди. При цьому обидва чи один бічний різець міститься позаду центрального, ікло зближується з медіальнім різцем. Медіальні верхні різці у випадках краудингу можуть бути повернуті навколо поздовжньої осі бічними кутами вперед чи назад. Може бути також збільшення проміжків (діастема) між різцями — рідше між медіальніми, частіше — між бічним різцем та іклом. Можливі аномалії у вигляді різної форми викривлень кореня різців.

Ікло. Зуб займає кутове положення в щелепі, тому їх ще називають кутовими зубами. Це великі зуби з одногорбковою коронкою, одним потужним довгим коренем.  Верхні ікла мають коронку, що нагадує наконечник списа. Вестибулярна поверхня коронки опукла, ромбоподібна, різальний край складається з двох половин, що утворюють зубець, кут якого майже прямий, але може бути тупим або гострим.  Мезіальна лінія завжди коротша за дистальну. Повздовжні емалеві валики обох поверхонь коронки переходять у ріжучий горбик. На дистальному ребрі ріжучого  краю іноді може бути проміжний горбок. Кут, утворений мезіальною частиною ріжучого  краю з мезіальним краєм коронки, відсунутий далі від шийки, ніж кут між дистальною частиною ріжучого  краю і дистальним краєм коронки. Бічні грані коронки утворюють із ріжучим краєм два кути. Дистальний кут найчастіше тупий і закруглений, мезіальний наближається до прямого. Отже, на верхньому іклі ознака кута коронки досить виразна.

Від головного горбка до шийки ікла тягнеться по присінковій поверхні широкий валик. На дистальному та мезіальному краях присінкової поверхні ікла видно невеликі крайові гребені. Між серединним валком і крайовими гребенями проходять дві невеликі борозни, що відповідають на мезіальній і дистальній частинах ріжучого  краю неглибоким вирізкам, з яких більше розвинута вирізка між головним горбком і мезіальним кутом коронки. Дистальні краї коронки зближуються в напрямку до шийки зуба.

На язиковій поверхні верхнього ікла добре видно крайові гребені, що продовжуються до кутів коронки (до язикового зубного горбка, звичайно добре розвинутого). Від нього до головного горбка ріжучого  краю зуба тягнеться досить помітний серединний гребінь. Між ним і дистальним гребенем утворюються заглибини (їх ще називають фасетками), іноді навіть ямки. Дистальна заглибина часто чіткіша, ніж мезіальна. В окремих випадках язиковий зубний горбок перетинає щілина. Трапляється, що дистальна половина язикової поверхні коронки має 1—2 трикутні ямки, кут яких найчастіше відкритий у бік ріжучого  краю ікла. Контактні поверхні трикутної форми.

На контактній поверхні коронки ікла видно велику товщину основи коронки у присінково-язиковому напрямку. Контур присінкової поверхні опуклий, язикової — дуже увігнутий, але якщо добре розвинутий язиковий зубний горбок, може бути трохи опуклим. Контур емалево-цементної межі дугоподібний; при цьому дуга на присінковій і язиковій поверхнях ікла повернута опуклістю в бік кореня, а на дистальних поверхнях — у бік ріжучого  краю коронки.

В ікла один довгий, добре розвинутий, конусоподібний прямий корінь. На поперечному розпилі корінь круглої чи злегка овальної форми. Корінь ікла злегка стиснутий з боків, внаслідок чого звужене устя кореневого каналу. Порожнина зуба  повторює  контури  коронки  і  кореня.  У дентині коронки зуба, відповідно до проекції ріжучого горбика знаходиться ріг пульпи. Присінковий контур кореня звичайно опуклий, рідше плоский, язиковий — опуклий у шийковій та середній третинах і увігнутий у верхівковій. На бічних поверхнях кореня видно поздовжні борозни, іноді досить чіткі. У рідкісних випадках корінь верхнього ікла може розщіплюватися на два — вестибулярний і язиковий. Верхівка кореня часто дещо зігнута. Ознаки кута й кривини емалі, виразні. Кореням верхніх ікол на альвеолярному відростку відповідає іклове підвищення.

Висота коронки верхнього ікла — 10 — 12 мм, ширина — 7 — 8, довжина кореня — 16—18, присінково-язиковий розмір шийки зуба — 7 — 8,5, мезіодистальний — 5 — 6 мм.

Перший премоляр. Коронка призматичної форми, щічні і язичні поверхні якої опуклі. На жувальній поверхні два горбики — щічний і язиковий, з яких перший значно більше. Між горбиками в передньозадньому напрямку проходять борозни, які, не доходячи до країв, перериваються невеликими емалевими валиками. Коронка зуба на поперечному розпилі має форму витягнутого овала з найбільшим поперечним розміром у щічно-язиковому напрямку. Корінь сплющений, часто розділяється на щічний і язиковий (останній виражений краще) і містить відповідні кореневі канали.

Малі кутні зуби, як і великі, належать до бічних зубів. Тому їх контактні поверхні правильніше називати: мезіальна — поверхня, розташована ближче до середини зубного ряду, і дистальна. Верхні малі кутні зуби найчастіше мають два корені, нижні — по одному. Коронки кутніх зубів своїми змикальними поверхнями  стикаються із зубами протилежного зубного ряду. На цих поверхнях піднімаються жувальні горбки — щічні і язикові. Малі кутні зуби крім розтирання їжі разом з іклами беруть участь в її роздавлюванні. Тому коронки малих кутніх зубів певною мірою нагадують форму коронок ікол, а жувальна поверхня має лише по два горбки. Верхні малі кутні зуби звичайно більші за нижні. Розрізняють перші й другі верхні малі кутні зуби.

Перший верхній малий кутній зуб з боку присінкової (щічної) поверхні має форму коронки, що нагадує форму коронки ікла; язикова поверхня коронки дещо менша за щічну, діаметр коронки більший у щічно-язиковому напрямку. Посередині ріжучого  краю коронки міститься головний горбок, нижчий, ніж у ікол. Від головного горбка під тупим кутом розходяться мезіальна й дистальна частини краю. Щічна поверхня зуба опукла, виразна ознака кривини емалі коронки, яка в цих зубів може бути зворотною. Від головного горбка ріжучого  краю до шийки зуба посередині щічної поверхні коронки тягнеться широкий опуклий серединний валик. Від дистальних і бічних кутів коронки відходять до шийки зуба вузькі крайові валки, які біля емалевої межі можуть з'єднуватися з серединним валком. Між крайовими та серединним валками утворюються дві неглибокі борозни; серединний валик розвинений краще, ніж крайові. Ознаки кута коронки для верхніх малих кутніх зубів застосувати не можна внаслідок закругленості кутів коронки, а також через невизначеність співвідношення мезіального й дистального країв з різальним краєм коронки. Контактні поверхні коронки утворюють з мезіальною і дистальною поверхнями кореня невеликі кути.

Корінь верхніх малих кутніх зубів сплощений у мезіодистальному напрямку. Верхівки коренів найчастіше відхиляються дистально, але трапляються й прямі корені або навіть відхилені мезіально. Отже, ознаку положення кореня також можна застосувати не завжди. Досить часто на щічній поверхні кореня видно поздовжню борозну, а іноді — розщеплення щічного кореня на два.

На жувальній поверхні першого верхнього малого кутнього зуба помітні два жувальних горбки — більший присінковий (щічний) і менший піднебінний (іноді вони мають однакові розміри). Між ними лежить міжгорбкова борозна, яка не доходить до країв коронки. По краях змикальної поверхні коронки розташовані крайові гребені — мезіальний і дистальний. Кожен з цих гребенів складається з двох частин: присінкової, що відходить від присінкового жувального горбка, і язикової, яка йде від піднебінного горбка.

Нахил щічного і язикового горбків, а також крайові гребені неоднакові; гребені, що прилягають до присінкового жувального горбка, більші. Міжгорбкова борозна залежить від розвитку гребенів і може бути глибокою, середньою або мілкою. Важливою відмітною ознакою верхніх малих кутніх зубів є мезіальне зміщення язикового горбка.

Піднебінна поверхня коронки і кореня перших верхніх малих кутніх зубів гладка. Емалево-цементна межа на щічній і піднебінній поверхнях проходить дугою, опуклістю до кореня. Жувальна поверхня коронки опукла. Емалево-цементна межа на контактних поверхнях зубів з одним коренем проходить дугоподібно, опуклістю до змикальної поверхні, з двома коренями — має два вигини, відкриті в бік коренів.

Контур щічної поверхні коронки верхнього малого кутнього зуба рівномірно опуклий або нахилений у піднебінному напрямку. У ділянці шийки зуба контур коронки на щічній і піднебінній поверхнях може підніматися. Контур піднебінної поверхні коронки має аналогічні особливості. З бічної поверхні добре помітно співвідношення щічного та піднебінного жувального горбків, яке може бути трьох типів: щічний горбок набагато вищий за піднебінний; щічний горбок трохи більший за піднебінний; горбки однакові.

Верхні малі кутні зуби можуть мати один, два, а то й три корені. Ступінь диференціації кореневої системи різний: слабкий — наявні лише борозни; середній — часткове розщеплення кореня на два; великий — формування двох коренів; дуже великий — утворення трьох коренів (з них піднебінний корінь округлий, два щічних сплощені).

Порожнина коронки верхніх малих кутніх зубів досить велика, наближається до циліндричної форми й відповідно до горбків має два виступи. Щічний виступ довший за піднебінний. Порожнина коронки поступово переходить у канали коренів зуба. Якщо корінь один, то його канал стиснутий у мезіодистальному напрямку.

Висота коронки першого верхнього малого кутнього зуба по щічній поверхні становить 7,5 — 9 мм, піднебінній — 6 — 8, ширина коронки — 6,5 — 7, довжина кореня — 12 — 16, мезіодистальний розмір коронки — 4,8—5,5, щічно- піднебінний — 8,5 — 9,5 мм.

   Другий премоляр. Другий верхній малий кутній зуб за формою мало відрізняється від першого, але він трохи менший. Присінкова поверхня коронки опукла, має нечіткий поздовжній валик. Контактні поверхні опуклі (дистальна більше, ніж мезіальна).

Коронка призматичної форми. На жувальній поверхні є два горбики, з яких щічний розвинутий краще. Горбики розділені між собою поперечною борозною, що проходить по центру жувальної поверхні і відділена від граней коронки невеликими емалевими валиками. Розміри щічної та піднебінної поверхонь коронки трохи менші, ніж першого малого кутнього зуба. На жувальній поверхні розташовані два майже однакові горбки. Зуб має один конусоподібний, дещо сплощений корінь з неглибокими борознами на бічних поверхнях (дуже рідко корінь розщеплюється на два біля верхівки).

Висота коронки другого малого кутнього зуба по щічній поверхні — 7,5—8,5 мм, піднебінній — 6,5 — 7,5, ширина коронки — 6 —7, довжина кореня — 12,5 —16,5, мезіо-дистальний розмір шийки зуба — 4,5 — 5,5, щічно- піднебінної — 8 —9,5 мм.

 

 

 

 Людина має 12 великих кутніх зубів: по три верхніх і нижніх на кожній половині зубної дуги. Розрізняють перший, другий і третій (зуб мудрості) великі кутні зуби. їх розміри поступово зменшуються від першого до третього.

Коронки великих кутніх зубів найбільші серед зубних коронок з великою змикальною поверхнею, на якій розташовано від трьох до п'яти жувальних горбків. Зуби мають по два (нижні) і три (верхні) корені, рідко більше. Великі кутні зуби розташовані в зубній дузі позаду малих, тому їх ще називають задніми. Під час жування вони зазнають великих навантажень (у середньому на перший зуб 77 кг, на ікло та малий кутній — від 20 до 40 кг).

Верхні великі кутні зуби відрізняються від нижніх за розмірами (вони більші), кількістю коренів (три у верхніх, два у нижніх) і формою коронки. Коронки верхніх зубів мають форму ромба, а борозни між горбками утворюють косо написану літеру Н. Коронки нижніх великих кутніх зубів трохи витягнуті вздовж зубного ряду, а борозни між горбками перехрещуються чи нагадують літеру Ж. Розміри поверхні змикання коронок і коренів також поступово зменшуються від першого до третього зуба. Ознаками належності великих кутніх зубів до правої чи лівої половини зубної дуги є: кривина емалі присінкової поверхні коронки має форму схилу в мезіодистальному напрямку; зменшення мезіального кута коронки, який помітно виступає в бік змикальної поверхні; чітке відхилення кореня дистально відносно поздовжньої осі зуба.

Перший моляр.  Перший верхній великий кутній зуб має масивну коронку, яка від шийки зуба розходиться у всіх напрямках. Коронка має форму прямокутника, на ромбовидній жувальній поверхні 4 горбики: два піднебінних і два більш розвитих щічних. Горбики розділені Н-подібною фісурою. В ділянці передньоязикового горбика дугоподібна борозна відокремлює невеликий, що не доходить до жувальної поверхні, додатковий горбик. Щічно-мезіальна борозна відходить під кутом і відокремлює щічно-мезіальний горбок. У ній розрізняють щічну та мезіальну частини. Друга борозна, піднебінно-дистальна, дугоподібна, від'єднує піднебінно -дистальний горбок; має дистальну та язикову частини. Третя борозна коротка, коса, з'єднує дві перші борозни, проходить через центр коронки (її ще називають центральною ямкою). Щічні горбки переважно конічні, піднебінні — заокруглені. Піднебінна поверхня коронки, так само як і щічна, звичайно ділиться серединною борозною на дві половини. Контактні поверхні (мезіальна й дистальна) коронки більші за щічну та піднебінну.

Порожнина коронки зуба широка і загалом повторює форму коронки. Відповідно до горбиків на жувальній поверхні в порожнині зуба є чотири заглиблення для рогів пульпи. Заглиблення з щічної сторони виражені більше. Дно порожнини коронки в центрі опукле, а в кутках має три лійкоподібні заглибини, від яких починаються канали коренів. Щічно-мезіальний корінь в 60 % випадків має два канали. Найширшим є канал піднебінного кореня (округлий, великий). З віком порожнина зуба зменшується.

Висота коронки на щічній поверхні становить 6 — 8,5 мм, довжина коренів — 13 —16, мезіодистальний розмір основи коронки — 9—11, щічно-язиковий — 11 — 13 мм.

 

 

   Другий моляр. Другий верхній великий кутній зуб менший за перший. Коронка дещо стиснута в мезіодистальному напрямку, і її форма дуже варіабельна. Розрізняють такі варіанти коронки: 1) нагадує коронку першого великого кутнього зуба, але без додаткового горбка; 2) ромбоподібна, піднебінно -мезіальний і щічно-дистальний горбки зближені, і борозна між ними майже непомітна; 3) з трьома горбками (один піднебінний і два щічних) на жувальнійповерхні внаслідок злиття піднебінно -мезіального та щічно-дистального; 4) трикутної форми з трьома горбками (один піднебінний і два щічних). Найчастіше трапляються перша й четверта форми коронки. У 5 % випадків зуб може бути двогорбковим внаслідок редукції щічно-дистального та щічно-мезіального горбків і розвитку мезіальних.

На жувательній поверхні 4 горбики, розділених Х-подібною фісурою. Щічні горбки розвинуті краще за піднебінні. Число горбиків і розташування фісур можуть бути у різних  варіантах.

На піднебінній поверхні помітне невелике звуження коронки. Піднебінний корінь коротший, ніж у першого зуба, відхилений дистально. Особливістю рельєфу контактних поверхонь є зміщення на дистальній поверхні коронки серединної борозни внаслідок редукції піднебінно -дистального горбка в дистальному напрямку.

Розташування коренів може бути різним. Найчастіше зуб має три корені, які йдуть паралельно або сходяться чи розходяться. Іноді щічно-мезіальний і піднебінний корені зростаються й по лінії зрощення видно поздовжню борозну.  Піднебінний найбільш великий, прямий, добре прохідний. Обидва щічних – передній і задній – сплющені, із широкими основами, відхилені в передньо-задньому напрямку. Передні корені можуть мати декілька каналів і верхівкових отворів. Щічна поверхня другого зуба майже не відрізняється від першого. На ній також видно щічно-мезіальний і щічно-дистальний горбки й серединну борозну коронки, що переходить у міжкореневу борозну. Щічні корені відхилені дистально

Порожнина коронки відповідає її зовнішній формі. За наявності трьох горбків є три роги порожнини. Якщо щічно-мезіальний і піднебінний горбки зрощені, то в зрощеному корені проходять два канали.

Висота коронки другого верхнього великого кутнього зуба — 6 — 8 мм, ширина — 9 — 12, довжина коренів — 12 — 15, мезіодистальний розмір основи коронки — 8 — 11, щічно- піднебінний — 10,5 —13 мм.

 

 

   Третій моляр. За будовою третій моляр нагадує другий моляр і може мати різноманітні варіанти як за розміром, формою коронки і числом коренів. Число горбиків і розташування фісур на жувальній поверхні буває різним. Його коронка може досягати розмірів першого або другого великого кутнього зуба, а може бути зовсім невеликою, нагадуючи формою штифтовий зуб. Найчастіше вона має три горбки, рідше чотири, але трапляється й п'ять-шість горбків. Зуб має тенденцію до редукції, у зв’язку з чим його зачаток іноді відсутній. Розміри і форма коренів зуба також досить варіабельні, а їх кількість коливається від одного до чотирьох-п'яти. Найчастіше їх буває три або два, в останньому випадку зростаються щічні корені. Можливе зрощення всіх трьох коренів з утворенням глибоких поздовжніх борозен. Порожнина зуба відповідає його формі. Форма порожнини зуба і число кореневих каналів можуть не відповідати зовнішнім обрисам зуба. У чотиригорбковому зубі порожнина має чотири роги, із зменшенням кількості горбків зменшується також кількість рогів — до одного рога в одногорбковому зубі. Незалежно від зрощення корені найчастіше мають три канали. У штифтовому зубі, як правило, один канал.

Висота коронки не перевищує 6 мм, ширина коливається в незначних межах, довжина коренів становить 9—10 мм.

 

Постійні зуби нижньої щелепи.

 

 

Нижні різці менші за верхні, коронка у них вужча, корені стовщені в мезіодистальному напрямку.

Центральний різець - це найбільш дрібний зуб. Долотоподібна, вузька коронка порівняно висока, вестибулярна (губна) поверхня її злегка опукла, а язикова, навпаки, увігнута, зі слабо вираженим крайовим емалевим валиком. Кути між різальним, мезіальним і дистальним краями коронки майже однакові, і ознака кута коронки майже не вирізняється. Різальний край коронки має три горбки, добре помітні на нестертих зубах. На присінковій поверхні зуба від горбків ідуть у напрямку до шийки зуба три валки. У середній частині коронки валки сплощуються й зникають. Добре помітні мезіальний і дистальний валки. Часто горбків і валків немає, тоді вестибулярна поверхня гладка, рівномірно опукла або сплощена. Межа емалі утворює дугу, верхівка якої спрямована до кореня зуба. Ознака кривини емалі коронки невиразна.

На язиковій поверхні нижніх медіальніх різців є крайові валики, які менше розвинені, ніж на верхніх різцях. У пришийковій частині коронки є серединний зубний горбок і невиразний валик, множинних горбків немає. Нижні медіальні різці можуть бути лопатоподібними, найчастіше коли таку форму мають верхні різці. Язикова поверхня коронки може бути увігнутою, плоскою, рідше — опуклою.

Контактні поверхні (мезіальна та дистальна) центрального нижнього різця мають форму клина. Контур присінкової поверхні утворює опуклу дугу, а язикової — увігнуту. Межа емалі дугоподібна, опуклістю в бік кореня.

Корінь центрального нижнього різця відносно короткий, здавлений у мезіодистальному напрямку, на поперечному розпилі має форму витягнутого овалу з найбільшим розміром у вестибулярно-язиковому напрямку. Контур присінкової поверхні кореня опуклий або рівний, язикової — опуклий, рівний або навіть увігнутий. На мезіальній і дистальній поверхнях посередині тягнуться поздовжні борозни, причому на дистальній борозна виразніша, що дає змогу визначати, до якої половини зубної дуги належить зуб. Порожнина зуба повторює його форму, канал кореня може роздвоюватися.

Висота коронки центрального нижнього різця становить 7 — 9,5 мм, ширина — 5 —5,5, довжина кореня — 10,5 —14, присінково-язиковий розмір шийки — 5,5 — 6, мезіодистальний — 3,5 — 5 мм.

                                                                                                                   

 

Бічний різець. Цей зуб більший за центральний різець. Долотоподібна вузька коронка на вестибулярній поверхні  має невеликі повздовжні валики. Краї коронки в напрямку до шийки зуба дещо сходяться. Ріжучий край має два кути, із яких латеральний - тупий і значно виступає убік ікла, а медіальний - більш гострий. Отже, в будові бічного нижнього різця чітко визначається ознака кута коронки. Кривина емалі між дистальним краєм коронки і коренем чіткіша, ніж на мезіальному краї, тобто бічний нижній різець має ознаку кривини емалі коронки. На язиковій поверхні в пришийковій ділянці коронки є емалевий валик, який добре контурує шийку.

Корінь один, прямий, сплющений у мезіодистальному напрямку й відхиляється дистально, на поперечному розпилі має форму витягнутого овала. Посередині бічних поверхонь кореня проходять поздовжні борозни, з яких найбільш розвинута борозна на дистальній поверхні. Порожнина коронки зуба щілиноподібної форми, кореневий канал вузький, важкопрохідний.

Бічний нижній різець має коронку, форма якої нагадує долото. Різальний край її ширший, ніж у присередніх різців. Висота коронки становить 8 — 10,5 мм, ширина — 5 —6, довжина кореня — 12,5 — 15, мезіодистальний розмір шийки — 4 — 4,5, присінково-язиковий — 6 — 6,5 мм.

Природжені аномалії різців на нижній щелепі трапляються рідше, ніж на верхній. Дуже рідко трапляється природжена відсутність присередніх нижніх різців. Частіше спостерігається краудинг нижніх різців, що полягає в нагромадженні їх докупи в різних поєднаннях. Досить рідко можна бачити між присередніми різцями додатковий зуб. Діастема може розвинутися переважно між бічними різцями та іклами. Набагато рідше трапляються аномалії форми кореня зуба.

 

                                                                                                             

         Ікло. За будовою схоже з відповідним зубом верхньої щелепи, але дещо менших розмірів. Відрізняються від них вужчою коронкою та сплощеним у поперечному напрямку коренем зуба.  Менш чіткий, ніж на верхніх іклах, головний горбок краю зуба зміщений мезіально. Кути коронок також різні; мезіальний чіткіший за дистальний, він тупий або прямий, в той час як дистальний завжди тупий. Серединний валик і крайові гребені малопомітні. Мезіальний край коронки майже вертикально продовжується в мезіальний контур кореня, дистальний край утворює з контуром кореня вигин; корінь зуба відхиляється дистально. Коронка частково зберігає ромбічну форму, виглядає більш вузькою, подовженою з опуклою вестибулярною порерхнею. На ріжучому краї виділяється центральний головний ріжучий горбик, в ділянці котрого сходяться грані коронки. Медіальна частина ріжучого краю коротша латеральної. Остання крутіша і довша. Медіальна частина вестибулярної поверхні коронки більш прямовисно переходить у контактну, а латеральна – більш полого. Від головного горбика убік премоляра йде невелика вирізка, що відокремлює медіальний горбик.

Язикова поверхня коронки зуба дещо ввігнута, язиковий горбок і валик виразні, але менше, ніж на верхньому іклі. Чим більше розвинутий серединний валик, тим менше помітні крайові гребені, і навпаки. Контур язикової поверхні ввігнутий і більш прямовисний, ніж на верхніх іклах. Контур присінкової поверхні має меншу опуклість. Висота коронки з боку присінкової та дистальних поверхонь більша за висоту на язиковій і мезіальній.

Порожнина веретеноподібна, з найбільшим розширенням у ділянці шийки зуба, менша за порожнину верхнього; порожнина коронки безпосередньо переходить у канал кореня. У корені ікла нижньої щелепи іноді трапляються два канали — вестибулярний і язиковий.

 Корінь злегка сплющений з боків, на дистальних поверхнях має чіткі поздовжні борозни. Часто він роздвоюється, при цьому обидва корені можуть мати однакові довжину й товщину, якщо ж вони неоднакові, то вестибулярний коротший і товщий. На поперечному розпилі має овальну форму. Порожнина нижнього ікла веретеноподібної формиВисота коронки нижніх ікол становить 9 — 12 мм, ширина — 6 — 7, довжина кореня — 12,5—16,5, мезіодистальний діаметр основи коронки — 5 — 6, присінково-язиковий — 7 — 8 мм.

Природжені аномалії. Верхні та нижні ікла в зубних рядах є стабільними зубами. Трапляються додаткові ікла (частіше верхні), які прорізуються поза зубною дугою (або залишаються в щелепі). Ікла дещо здіймаються над рештою зубів і виступають з рядів у напрямку присінка рота. У разі краудингу ікла можуть мати неправильне положення, найчастіше зміщуючись також у цьому напрямку. Часто спостерігається діастема між іклами та першими малими кутніми зубами, а також між іклами й бічними різцями.

                                                                                                                 

Перший премоляр. Коронка на поперечному розпилі круглої форми, на вестибулярній поверхні є широкий повздовжній валик. Жувальна поверхня має два горбики: щічний, більш масивний, сильно нахилений усередину, язиковий нахилений значно менше. Горбики жувальної поверхні з’єднані між собою валиком, з боків містяться невеликі заглиблення (ямки). Нижні малі кутні зуби порівняно з верхніми мають менші коронки, але довший корінь, переважно один. Перший і другий нижні малі кутні зуби відрізняються один від одного за формою й будовою більше, ніж верхні. Щічна поверхня коронки на різальному краю має головний горбок, нижчий, ніж у ікла. Може бути високий головний горбок, тоді зуб дуже схожий на ікло. По щічній поверхні коронки від головного горбка в напрямку шийки тягнеться поздовжній широкий валик, поступово зменшуючись і зникаючи на середній третині коронки. Від кутів коронки ідуть невеликі й короткі кутові гребені. Кривизна емалі на щічній поверхні коронки опукла, ще більш опукла на язиковій поверхні. Іноді перші нижні кутні зуби мають згладжений контур язикової поверхні.

Контур коронки з щічної поверхні майже прямий і дуже відхиляється в язиковому напрямку, контур з язикової поверхні також прямий, його різальний край нависає над основою коронки.

Язикова поверхня коронки першого нижнього малого кутнього зуба опукла, її краї рівномірно наближаються до шийки. Посередині ріжучого  краю піднімається язиковий горбок. Язикова поверхня кореня гладка й округла. Корінь дещо стиснутий у мезіодистальному напрямку, його контури прямі або трохи опуклі, на мезіальній і дистальній поверхнях проходять невиразні борозни.

Перший нижній малий кутній зуб найчастіше має один корінь, іноді він подвійний; повне розщеплення кореня трапляється рідко. У двокореневому зубі мезіальний корінь зсунутий у щічному напрямку, дистальний — у язиковому. Обидва корені сплощені, іноді на них помітні поздовжні борозни. Часто коронка та корінь зуба розташовані один відносно одного під тупим кутом з нахилом коронки в бік язика. Дуже виразна ознака положення кореня.

Порожнина коронки першого нижнього малого кутнього зуба округла, має два роги, що відповідають горбкам на жувальній поверхні. Канал кореня зуба широкий, іноді роздвоюється.

Висота коронки зуба на щічній поверхні — 7,5 — 11 мм, на язиковій — 5 —6, довжина кореня — 13 — 16, ширина коронки — 6 —8, щічно-язиковий діаметр шийки зуба — 8,2 — 8,6, мезіодистальний — 5,4 — 5,8 мм.

Корінь один, прямий, злегка сплющений з боків. Порожнина зуба відповідає його зовнішнім обрисам. Порожнина коронки без чіткої границі переходить у кореневий канал.

 

Другий премоляр. Другий премоляр більший за перший за рахунок майже одинакового розвитку обох горбиків жувальної поверхні. Його коронка напівкуляста, її щічна поверхня рівна. Коронка частково нагадує форму ікла, але на поперечному розпилі менш кругла. Серединний валик, що тягнеться від головного горбка ріжучого  краю коронки, широкий і порівняно плоский.  Горбики розділені між собою емалевим валиком, по сторонах від котрого є невеликі заглиблення (ямки). Від граней зуба валик відділений підковоподібною фіссурою. Язикова поверхня коронки гладка й опукла, контактні поверхні трохи зближуються біля шийки зуба. На жувальній поверхні піднімаються два майже однакові добре розвинуті горбки, між якими проходить глибока борозна. Від борозни часто відходить додаткова борозенка, яка ділить язиковий горбок на два, перетворюючи зуб у тригорбковий. Дуже рідко жувальна поверхня може бути чотири-горбковою, а ще рідше — п'ятигорбковою.

Контактні поверхні (мезіальна та дистальна) коронки нагадують зрізану півкулю. На відміну від першого зуба контури щічної та язикової поверхонь коронки мають форму дуг великого радіуса або можуть бути прямими зі скошенням до змикальної поверхні.

Корінь зуба (найчастіше один конусоподібний) більш розвинутий і довший, ніж у першого нижнього малого кутнього. Поздовжні борозни на бічних поверхнях кореня трапляються рідко. Порожнина коронки стиснута в передньозадньому напрямку. Канал один, має лійкоподібне устя; рідко верхівкова його частина роздвоєна.

Висота коронки зуба на щічній поверхні становить 7 — 9,5 мм, на язиковій — 6,5 — 9, ширина коронки — 7 — 8, довжина кореня — 14 — 17, щічно-язиковий діаметр основи коронки — 6,5 — 9, мезіодистальний — 4,5 — 6,5 мм.

Змикання верхніх і нижніх малих кутніх зубів відбувається таким чином, що кожен нижній зуб припадає на два сусідніх верхніх.

Природжені аномалії. Трапляється відсутність другого верхнього малого кутнього зуба, а також поява третього, який може розвиватися як у межах зубного ряду, так і поза ним.

У ряду нижніх малих кутніх зубів більш варіабельний (як і у верхніх) другий зуб. Трапляються різні перехідні форми його змикальної поверхні до великих кутніх зубів. Може зовсім не бути малого кутнього зуба чи виникає краудинг. Діастеми найчастіше розвиваються між іклом і першим малим кутнім, дуже рідко — між нижніми малими кутніми зубами.

Перший моляр. Коронка нижніх великих кутніх зубів має кубічну форму. На жувальнійповерхні розташовані чотири горбки, проте їх кількість може варіювати від трьох до шести. Зуби мають два корені — мезіальний і дистальний.

З боку щічної поверхні зуба видно невелике звуження коронки в напрямку кореня, три її частини, поділені двома борознами. Коронка кубічної форми, на жувальній поверхні 5 горбків; три щічних і два більш розвинутих язикових. З щічних горбків краще виражений задній. Горбики жувальної поверхні розділені фісурою Ж-подібної форми.

Язикова поверхня коронки поділена поздовжньою борозною на дві приблизно рівні частини. Щічна поверхня коронки нахилена в язиковому напрямку. Контури щічної та язикової поверхонь опуклі, дугоподібні. На мезіальній і дистальній поверхнях коронки поблизу ріжучого  краю видно короткі неглибокі борозни. Контактна фасетка на мезіальній поверхні розташована на щічно-мезіальному горбку, на дистальній — на дистальному. Коронка зуба нахилена в бік порожнини рота.

Жувальна поверхня майже квадратна і найчастіше має чотири горбки: два щічних (мезіальний і дистальний) і два язикових (мезіальний і дистальний), відокремлених один від одного чотирма борознами (мезіальною, щічною, дистальною і язиковою). Усі борозни сходяться, утворюючи центральну ямку. Рідше трапляються п'ять жувальних горбків; у цьому разі на жувальнійповерхні розрізняють поздовжню борозну й поперечну, яка починається на щічній поверхні, перетинає жувальну поверхню і закінчується на язиковій. Щічно-дистальна ділянка може мати додаткову борозну; тоді розрізняють три щічних і два язикових горбки.

Зуб має два корені — мезіальний і дистальний. Мезіальний (передній) корінь широкий, клиноподібної форми, з країв має виразні гребені, між якими пролягає западина. Верхівка звичайно відхилена дистально. Дистальний корінь вужчий і коротший за мезіальний, поверхня його плоска або рівномірно опукла. Іноді дистальний корінь розщеплений на два — щічний та тонший і коротший язиковий.

Порожнина коронки має форму куба з чотирма —шістьма рогами в напрямку жувальних горбків. Найбільш об'ємним рогом є щічно-мезіальний, а найвищими — щічні. Мезіальний корінь, як правило, має два канали, у дистальному корені два канали трапляються в половині випадків.

Висота коронки першого нижнього великого кутнього зуба — 6 — 8 мм, мезіодистальний розмір — 10—13, щічно-язиковий — 9—12, довжина коренів — 13 — 15,5 мм.

 

 

Другий моляр.  За розмірами уступає першому, має подібну з ним форму коронки і таке ж число коренів. Кубічна злегка витягнута в передньозадньому напрямку коронка на жувальній поверхні має 4 горбики: два щічних і два язикових, з яких останні підняті. Повздовжня фісура розташована ближче до язичного краю. Поперечна частина фісури, розділяє передні і задні горбки, часто виходить на вестибулярну поверхню коронки і закінчується на ній сліпими заглибленнями. Щічна поверхня коронки поділена на дві випуклі частини виразною вертикальною борозною, що проходить посередині. Додатковий горбок буває рідко.

На язиковій поверхні іноді трапляється мезіолінгвальне підвищення, яке розташоване на язиково-мезіальному горбку та може досягати великих розмірів і мати власний корінь. Добре помітна ознака положення кореня. Зуб має два корені — передній і задній. Задній корінь масивний, прямий, на поперечному розпилі округлий чи злегка овальний. Передній корінь сплющений у передньозадньому напрямку. Щічний і язиковий канали переднього кореня вигнуті, труднопрохідні, часто анастомозують між собою, на верхівці кореня відкриваються ізольованими отворами.

Порожнина коронки має форму куба з чотирма рогами, направленими в бік жувальних горбків. У мезіальному корені едва канали, у дистальному — звичайно один, дуже рідко два.

Висота коронки становить 6 — 8,5 мм, мезіодистальний розмір — 9 — 12, щічно-язиковий — 8—11, довжина коренів — 13—15,5 мм.

Третій моляр. Третій нижній великий кутній зуб може бути різним як за формою, так і за розмірами. Часто має подібну з другим моляром будову. Проте кількість варіантів менша, ніж у такого самого зуба верхньої щелепи. Зуб менший за два інші нижні великі кутні, але більший, ніж верхній третій зуб. Коронка кубічної форми, на жувальній поверхні може бути багато горбиків, розділених повздовжніми і поперечними фіссурами. На  поверхні коронки в 50 % випадків формується чотири жувальних горбки, в 40 % — п'ять, у 10 % — від трьох до шести горбків.

 Два корені – передній і задній (іноді більше) розташовуються тісно один біля одного і можуть з’єднуватимь в один порівняно короткий і товстий корінь. Зуб має тенденцію до редукції, у зв’язку із чим він відрізняється різноманітністю будови. Коренів найчастіше два, але вони часто зливаються в один конусоподібний. Трапляються зуби з кількома недостатньо розвинутими коренями.

Порожнина коронки неправильної форми, роги відповідають кількості й розташуванню жувальних горбків. Природжені аномалії. Верхні великі кутні зуби розташовані в зубній дузі майже на прямих або трохи зігнутих розбіжних лініях, тому кут нахилу зубів збільшується від першого до третього. Стабільним у верхньому ряду є перший, мінливими — другий і особливо третій великі кутні зуби. Часто трапляються гіподонтія — відсутність третього зуба, ретенція (непрорізування), аномалії розташування, дистальне або щічне відхилення. Рідше розвивається гіперодонтія, коли з'являється четвертий зуб або недорозвинутий і прирослий до третього з утворенням дистомолярного горбка.

У нижній зубній дузі великі кутні зуби розташовані по прямій лінії. Стабільним, як і у верхньому зубному ряду, є перший зуб, варіабельним — третій. Можливі різні аномалії розташування, особливо третього великого кутнього зуба, а також його природжена відсутність чи ретенція. Трапляються випадки четвертого зуба.

Вертикальні осі коронок верхніх і нижніх великих кутніх зубів нахилені в протилежних напрямках. Під час змикання щелеп ряд верхніх зубів у нормі накладається на ряд нижніх, трохи змішуючись дистально. Внаслідок цього кожен зуб стикається з двома — відповідним йому і наступним.

Опис : Опис : Опис : Опис : Опис : Опис : i

Стертість зубів. З віком зуби поступово стираються. Ступінь стертості залежить від віку, характеру їжі, а також від індивідуальних особливостей. За стертістю зубів певною мірою можна визначити вік людини. Для цього стертість зубів позначають у балах: 0 — немає стертості; 1 — поява відшліфованих поверхонь на коронках, стертість верхівок горбків (16 —20 років); 2 — поява ділянок дентину на різальних краях і горбках (20 — 30 років); 3 — великі ділянки дентину, стирання всіх крайніх частин коронки, емаль зберігається тільки в ямках і борознах; 4 — цілковите зникнення емалі із змикальної поверхні, часткове стирання коронки (40 — 60 років); 5 — стирання половини коронки (60 — 70 років); 6 — повне стирання коронки до рівня шийки зуба (понад 70 років).

Молочні зуби також стираються, що особливо помітно в період їх заміни. Затримка в стиранні молочних зубів спричинює порушення розвитку щелеп.

Топографія коренів зубів. Практичне значення для лікаря-стоматолога має взаємозв'язок коренів зубів з порожниною носа, верхньощелепною пазухою і каналом нижньої щелепи. Знати деталі цього зв'язку дуже важливо, оскільки при близькому розташуванні коренів зубів до цих утворів можуть прориватися і поширюватися гнійники з верхівок коренів у ці порожнини або під час маніпулювання в ділянці верхівок коренів зубів можна проникнути в ці порожнини.

Корені верхніх присередніх різців відносно порожнини рота можуть розташовуватись по-різному, але найбільше заслуговує на увагу варіант, коли корені дуже близько підходять до губчастої речовини твердого піднебіння і до нижньої стінки (дна) порожнини носа. Це трапляється у людей з великою головою, широким лицем і невисоким альвеолярним відростком верхньої щелепи.

Корені бічних верхніх різців звичайно не підходять близько до порожнини носа, оскільки вони коротші. Верхівки коренів верхніх ікол нечасто досягають нижньої стінки порожнини носа поблизу носової вирізки верхньої щелепи. Дуже рідко верхівки коренів верхніх ікол можуть підходити впритул до дна верхньощелепної пазухи.

Корені малих і великих кутніх зубів взаємозв'язані з верхньощелепною пазу хою. Якщо пазуха велика, добре розвинута, то вони дуже близько підходять до її нижньої стінки. Корінь другого верхнього малого кутнього зуба часто відмежовується від порожнини пазухи тонким шаром кістки (2 — 3 мм). Надзвичайно рідко дно зубної альвеоли, в якій міститься язиковий корінь цього зуба, випинається на нижній стінці пазухи в її порожнину й відмежовується тільки слизовою оболонкою.

Корені великих кутніх зубів можуть розташовуватись щодо верхньощелепної пазухи по-різному. Часто верхівки коренів проникають через дно пазухи до її порож-нини й відділені від неї лише слизовою оболонкою. Найчастіше це трапляється з першими та другими великими кутніми зубами; за ними йдуть другі малі кутні й треті великі кутні. Якщо у верхньощелепній пазусі розвивається запальний процес, то в нього можуть втягуватись зуби верхньої щелепи і, навпаки, запальний процес із зубів може переходити на слизову оболонку верхньощелепної пазухи (синусит одонтогенного походження).

До стінки каналу нижньої щелепи можуть підходити впритул верхівки коренів другого її третього нижніх великих кутніх зубів.

Кровопостачання зубів верхньої і нижньої щелеп забезпечують гілки верхньощелепної артерії. До зубів верхньої щелепи від верхньощелепної артерії (перед її входом у крилопіднебінну ямку) відгалужується задня верхня альвеолярна артерія (a. alveolaris superior posterior), її гілки через однойменні отвори у горбі верхньої щелепи проникають до задніх кутніх зубів, ясен і альвеол, віддаючи їм гілки (rr. dentales, gindivales, interalveolares). Зубні гілки підходять до верхівок коренів зубів і через отвори у верхівках проникають у пульпу зуба. До передніх зубів верхньої щелепи несуть кров передні верхні альвеолярні артерії (аа. alveolares superiores anteriores) — гілки підочноямкової артерії (a. infraorbitalis), які вона віддає, проходячи в нижньоочно-ямковому каналі.

Нижня альвеолярна артерія (a. alveolaris inferior), яка відходить від щелепного відділу верхньощелепної артерії, огинаючи шийку нижньої щелепи, через for. тапdibulae вступає в канал нижньої щелепи і віддає гілки до зубів, ясен і альвеол нижньої щелепи. Виходить з каналу через підборідний отвір (for. mentale) під назвою a. mentalis і постачає кров'ю м'які тканини підборіддя і нижньої губи, з'єднуючись з нижньою губною (a. labialis inferior) і підпідборідною артеріями (a. submentalis).

Поруч з артеріями ідуть однойменні вени, якими венозна кров відтікає із зубів до крилоподібного венозного спроківення.

Лімфовідтік відбувається через лімфокапілярну мережу в пульпі зубів і яснах верхньої та нижньої щелеп, яка формує відвідні лімфатичні судини, що тягнуться спочатку до найближчих регіонарних, а потім і до більш віддалених лімфатичних вузлів. Від зубів верхньої щелепи лімфатичні судини відводять лімфу спочатку в глибокі привушні, піднижньощелепні та заглоткові лімфатичні вузли. Найближчими регіонарними лімфатичними вузлами для зубів нижньої щелепи є підборідні та піднижньощелепні. Звідти лімфа виносними судинами надходить до глибоких шийних лімфатичних вузлів, які зосереджені в передніх і бічних ділянках шиї.

Іннервація. Зуби верхньої і нижньої щелеп іннервуються гілками трійчастого нерва (п. trigeminus). До зубів верхньої щелепи тягнуться верхні альвеолярні нерви (пп. alveolares superiores), які відходять від підочноямкового нерва (п. infraorbital) — найбільшої гілки верхньощелепного нерва (п. maxillaris) (другої гілки трійчастого нерва). Верхні альвеолярні нерви віддають такі гілки: передні (rr. alveolares superiores anteriores), середню (r. alveolaris superior medius), задні (rr. alveolares superiores posteriores). У товщі альвеолярного відростка верхньої щелепи усі гілки верхніх альвеолярних нервів утворюють верхнє зубне спроківення (plexus dentalis superior), від якого відходять верхні зубні та ясенні гілки (rr. dentales superiores, rr. gingivales superiores).

Зуби нижньої щелепи іннервуються третьою гілкою трійчастого нерва — нижньощелепним нервом (п. mandibulars). Від нього відгалужується нижній альвеолярний нерв (п. alveolaris inferior) (чутливий), який у каналі нижньої щелепи віддає гілочки, що формують у товщі щелепи нижнє зубне спроківення (plexus dentalis inferior). Від цього спроківення відходять гілки до нижніх зубів (rr. dentales inferiores) і нижніх ясен (rr. gingivales inferiores), іннервуючи зуби і тканини нижньої щелепи, що їх оточують.

ТЕРМІНИ ПРОРІЗУВАННЯ ТА РЕЗОРБЦІЇ КОРЕНІВ ЗУБІВ

Прорізування зубів у людини відбувається у визначеній послідовності, причому встановлені середні терміни прорізування кожного зуба з врахуванням їхніх невеликих природніх відхилень у ту чи іншу сторону. Лише різкі відмінності часу прорізування від цих термінів варто розглядати як аномалію. Терміни прорізування зубів у дитини служать показником її загального фізичного розвитку. Першими в порожнині рота з’являються тимчасові нижні центральні різці. Це відбувається в дитини на 6-му місяці, після чого відразу ж прорізуються нижні бічні різці і верхні центральні (7-й місяць). Інші тимчасові зуби прорізуються між 16-м та 30-м місяцями (табл.1). Вони функціонують протягом наступних 4 років і починають випадати на 6-му році.

Опис : Опис : Опис : Опис : Опис : Опис : proriz2

Опис : Опис : Опис : Опис : Опис : Опис : proriz3

Етап формування кореня тимчасового зуба можна абстрактно виразити формулою 2+2+2, оскільки повне формування кореневого дентину завершується тільки після прорізування зубів: в тимчасових зубах цей термін становить приблизно 1,5-2 роки. Після завершення формування верхівки кореня останній переходить в стадію стабілізації, яка триває також в середньому 2 роки. Наступним етапом еволюції кореня тимчасових зубів є період резорбції, тривалість якого в середньому також становить 2 роки.

 
Середні терміни прорізування і випадіння тимчасових зубів

(по Боровському Є.В. і співавт, 1989 і Carlson B.M., 1994).

 

Назва зуба

Термін прорізування

(в місяцях)

Терміни випадіння

(в роках)

Центральні різці

Бокові різці

Ікла

Перші моляри

Другі моляри

6-8

8-12

14-20

12-16

20-30

6-7

7-8

10-12

9-11

10-12

 

Терміни прорізування тимчасових зубів

Молочні зуби

Терміни прорізування

Терміни формування коренів

Початок розсмоктування

Терміни розсмоктування коренів

I

6 - 8

+2 роки

з 5-го року

на протязі. 2-х років

II

 

8 - 12

 

+2 роки

 

з 6-го року

 

на протязі. 2-х

років

III

 

16 - 20

 

+3 роки

 

з 8-го року

 

на протязі. 3-х

років

IV

 

14 - 16

 

+3 роки

 

з 7-го року

 

на протязі. 3-х років

 

V

 

20 - 30

 

+3 роки

 

з 7-го року

 

на протязі. 3-х років

 

 

Терміни прорізування постійних зубів

Постійні зуби

Терміни прорізування

Терміни формування коренів

Закінчення «дозрівання» емалі

Закладка фолікулів

6

5-6 років

в 10 років

в 1-3 роки

на 5-му міс. внутрішньоутробного розвитку

1

6-8 років

в 10 років

в 4-5 років

на 8-му міс. в/у розвитку

2

8-9

в 10 років

в 4-5 років

на 8-му міс в/у розвитку

4

9-10

в 12 років

в 5-6 років

в 2 роки

3

10-11

в 13 років

в 6-7 років

на 8-м міс в/у розвитку

5

11-12

в 12 років

в 6-7 років

в 3 роки

7

12-13

в 15 років

в 7-8 років

в 3 роки

Резорбція коренів тимчасових зубів йде нерівномірно і визначається співвідношенням їх із зачатком постійних зубів. За даними Виноградової Т.Ф., 1985, при відсутності зубо-щелепових аномалій у дітей спостерігається три типи резорбції коренів тимчасових зубів (фізіологічна резорбція):

·                  Перший тип

 рівномірна резорбція усіх коренів, яка починається в ділянці верхівок, поширюється по вертикалі, зменшуючи корінь в довжину.

·                  Другий тип

 поряд з частковою резорбцією коренів і ділянки біфуркації переважає резорбція одного кореня, яка повернута до зачатку постійного зуба.

·                  Третій тип

 переважає резорбція ділянки біфуркації. При цьому може зберігатись морфологічна повноцінність апікальної частини.

Резорбція однокореневих зубів частіше здійснюється по першому типу, багатокореневих – по другому та третьому типах. На пізніх стадіях у фізіологічній резорбції бере участь пульпа зуба, яка здійснює резорбцію дентину зі сторони порожнини зуба. Джерелом остеокластів при цьому є клітини пульпи. Поряд з фізіологічною під впливом ряду причин (хронічне запалення, ідіопатична резорбція, наявність новоутворень) може розвиватись патологічна резорбція коренів.

Опис : Опис : Опис : Опис : Опис : Опис : 28

Розвиток постійних зубів у цілому нагадує розвиток тимчасових. Джерелом формування закладок емалевих органів постійних зубів, як і тимчасових, служить зубна пластинка. Закладки, що дадуть початок постійним зубам, які заміщаються, (постійним різцям, іклам і премолярам), виникають внаслідок посиленої проліферації клітин зубної пластинки поблизу емалевих органів тимчасових зубів і її розростання у вигляді замісної зубної пластинки, (successional dental lamina - в англомовній літературі). У результаті росту цієї частини зубної пластинки формуються епітеліальні закладки постійних зубів, що взаємодіють з ектомезенхімою.  Вони розташовуються з язикової сторони тимчасових зубів. Їхній наступний розвиток практично не відрізняється від такого у тимчасових зубів, однак протікає повільніше. Зачатки постійних зубів спочатку розташовуються в одній альвеолі з тимчасовими, проте надалі вони цілком оточуються кістковою тканиною.

Опис : Опис : Опис : Опис : Опис : Опис : 29

У постійних молярів тимчасові попередники відсутні, тому їх називають додатковими. Початковий розвиток таких зубів відрізняється від описаного вище. У ростучих щелепах плоду на 5-му місяці зубна пластинка заходить під епітелій, що вистилає порожнину рота позаду тимчасових молярів, що розвиваються. Від цього вростання беруть початок епітеліальні закладки, що разом з мезенхімою утворять зачатки першого, другого і третього постійних молярів. У деяких випадках матеріал зубної пластинки витрачається раніше, ніж вона досягне ділянки формування закладки емалевого органа третього моляра. У результаті цього зазначені зуби розвиватися не будуть. Оскільки емалеві органи постійних молярів розвиваються не із замісної, а з «материнської» зубної пластинки, що дає початок емалевим органам тимчасових зубів,  висловлюється думка, що і ці зуби ембріологічно слід відносити до генерації тимчасових, а не постійних. Таким чином, розвиток постійних і тимчасових зубів протікає однотипно, але у різний час. У період, коли тимчасові зуби проходять останні стадії свого розвитку, у щелепах містяться закладки постійних зубів, які знаходяться на більш ранніх стадіях розвитку. Тому в період із 3 до 6-7 років в обох щелепах можна знайти від 48 до 52 зубів. 20 з них (тимчасові зуби) уже завершили формування і виконують свою функцію, а інші ще знаходяться на різних стадіях розвитку. Розвиток постійних зубів здійснюється повільніше, ніж тимчасових. Так, наприклад, період росту тимчасових різців у цілому складає близько 2 років, а постійних - біля 10 років.

В ході прорізування постійних зубів, по мірі швидкого вертикального переміщення зуба, він здійснює тиск на альвеолярну кістку, внаслідок чого диференціюються остеобласти, які активно включаються в процес резорбції кісткової тканини. Проте, на сьогоднішній день не існує єдиної думки щодо процесу прорізування зубів, а натомість запропоновано значне число теорій, що пояснюють механізми прорізування зубів. Найбільшої уваги заслуговують чотири з них, у яких до основних механізмів відносять:

1)       ріст кореня зуба;

2)       підвищення гідростатичного тиску в периапікальній зоні чи пульпі зуба;

3)       перебудова кісткової тканини;

4)       тяга періодонту.

Теорія росту кореня зуба заснована на уявленні про те, що корінь, який подовжується, упирається в дно альвеоли й обумовлює появу сили, що виштовхує зуб вертикально. Ця теорія зустрічає ряд серйозних заперечень. Так, установлено, що деякі зуби при прорізуванні проробляють шлях, по довжині набагато більший за розміри їхнього кореня. Більше того, тиск кореня на дно альвеоли неминуче викликає резорбцію кісткової тканини, внаслідок якої вона нездатна забезпечити опорну функцію.

З початком формування кореня йде утворення періодонту. Згідно рентгенологічних досліджень розрізняють 5 етапів формування коренів постійних зубів: 

1.     Несформованого кореня.

2.     Несформованої верхівки.

3.      Незакритого апікального отвору.

4.     Несформованого періодонту.

5.     Закінчення формування коренів та періодонту.

Корінь зуба, що формується має різну довжину в різному віці і проектується на рентгенограмі у вигляді двох паралельно розташованих світлих полос, які починаючись від коронки зуба, поступово звужуються і закінчуються двома шипами. Кореневий канал в цей період поступово розширюється в няпрямку верхівки зуба і має вигляд раструба. Канал в нижньому відділі зливається з ділянкою різкого просвітлення округлої форми. Це є не що інше, як проекція розташованої біля верхівки несформованого кореня, росткової зони. Вона зменшується в міру формування кореня і зникає в стадії несформованої верхівки, а замість неї певний час спостерігається розширена періодонтальна щілина. (дати Rtq)

Теорія гідростатичного тиску існує в двох варіантах. Відповідно до першого, прорізування зуба відбувається внаслідок збільшення тиску тканинної рідини в  периапікальній зоні кореня. При цьому створюється сила, що виштовхує зуб у напрямку порожнини рота. Причину підвищення гідростатичного тиску більшість дослідників вбачають у локальному посиленні кровопостачання периапікальної зони в ході розвитку. Прихильники цього варіанту знаходять непряме підтвердження в тому, що зуб робить коливальні рухи в зубній альвеолі відповідно до пульсової хвилі. Разом з тим, хірургічне видалення кореня, що формується, разом з навколишніми тканинами і судинами не перешкоджає прорізуванню.

Підвищення периапікального гідростатичного тиску може бути пов’язане і з посиленням проникності судин, що спричиняє нагромадження рідини між дном альвеоли і верхівкою кореня. Головним носієм рідини при цьому є основна речовина, що володіє високою гідрофільністю. Скупчення тканинної рідини, утримуючої білки під коренем зуба, що прорізується, неодноразово виявлені на гістологічних препаратах.

Відповідно до другого варіанту теорії гідростатичного тиску, пульпа зуба, що розвивається в результаті диференціювання зубного сосочка, різко збільшується в обсязі, особливо в ділянційого верхівки, створюючи тиск усередині зубного зачатка. При цьому останній, подібно ракеті, переміщується до вільного краю ясен. Із зазначених позицій формування кореня є не причиною, а наслідком прорізування зуба.

Теорія перебудови кісткової тканини припускає, що прорізування обумовлене сполученням вибіркового відкладення і резорбції кісткової тканини в стінці альвеоли. Вона заснована на спостереженнях характеру перебудови альвеоли, що супроводжує прорізування. Передбачається, зокрема, що ріст на дні альвеоли кістки виштовхує зуб убік порожнини рота. Проте, вважають, що утворення і резорбція кістки навколо кореня зуба, що прорізується, є наслідком, а не причиною його прорізування. Більш того, при прорізуванні деяких зубів між апікальною частиною кореня і дном альвеоли зберігається значна відстань.

Теорія тяги періодонту в останні роки одержала значне поширення. Відповідно до її головного положення формування періодонту служить основним механізмом, що забезпечує прорізування зуба. Відповідно до одного варіанту цієї теорії, тяга періодонту обумовлюється синтезом коллагену, що супроводжується укороченням пучків волокон. Інший варіант вказує на скоротливу активність фібробластів (міофібробластів) періодонту, як на ведучий механізм прорізування (схожий з механізмом скорочення рани, що гоїться, під дією міофібробластів). Скорочувальні зусилля окремих міофібробластів періодонту поєднуються завдяки наявності міжклітинних зв’язків і, передаючи на коллагенові волокна, перетворюються в тягу, що забезпечує прорізування. Висловлено думку, що ця тяга може створюватися не внаслідок скорочення фібробластів, а в результаті їхньої міграції. Необхідною умовою правильного додатку тяги в цьому варіанті даної гіпотези, як і в попередньому, є косе розташування волокон періодонту. Порушення  розвитку або ушкодження періодонту зупиняє прорізування зуба.

Факт існування декількох теорій прорізування зубів, коротко розглянутих вище, із всією очевидністю вказує на відсутність єдиної універсальної теорії.  Разом з тим, висловлені різними теоріями механізми не обов’язково є взаємовиключними – прорізування зубів може бути багатофакторним процесом, у якому сполучається дія декількох механізмів.Постійні зуби прорізуються в такі терміни:
Середні терміни прорізування постійних зубів

(по Боровському Є.В. і співавт, 1989 і Carlson B.M., 1994).

 

Назва зуба

Терміни прорізування, роки

Терміни закінчення формування коренів, роки

Центральні різці

Бокові різці

Ікла

Перші премоляри

Другі премоляри

Перші моляри

Другі моляри

7-8

8-9

12-13

9-11

11-12

6-7

12-13

10-11

11-12

15

12-13

13-14

10

15

 

  Окрім прорізування зубів у відповідні терміни (своєчасність), фізіологічне прорізування зубів характеризується й іншими ознаками. До них відносяться:

1)             послідовність прорізування – прорізування зубів у певному порядку (перші моляри – центральні різці – бокові різці – перші премоляри – другі премоляри – ікла – другі моляри) враховуючи їх приналежність до верхньої чи нижньої щелепи (швидше прорізуються зуби на нижній щелепі за винятком латеральних різців);

2)              симетричність прорізування – зуби прорізуються одночасно на лівій і правій стороні щелепи;

3)              парність прорізування – одночасне прорізування одноіменних груп зубів на верхній і нижній щелепах.

 

АНАТОМІЧНІ ВІДМІННОСТІ

ТИМЧАСОВИХ ТА ПОСТІЙНИХ ЗУБІВ

1.     Зубів в тимчасовому прикусі 20, в постійному — 32.

2.     В постійному прикусі є різці, ікла, премоляри і моляри, в тимчасовому - різці, ікла, моляри, а премолярів немає.

3.     Молочні зуби мають голубувато-білий відтінок, а постійні жовтуватий.

4.     По величині коронка і коріння молочного зуба завжди менше, ніж однойменного постійного.

5.     Ширина коронок молочних зубів більш виражена в порівнянні з їхньою висотою.

6.     Форма коронки тимчасових зубів більш опукла, чим постійного, через що коронка молочного зуба різкіше відмежовується від кореня.

7.     В ділянці шийки молочного зуба є потовщення емалі - емалевий валик.  За рахунок цього найбільший діаметр коронка молочного зуба має в ділянці шийки, а постійного — в ділянці екватора.

8.     Товщина твердих тканин молочного зуба менше, ніж постійного.

9.     Тверді тканини молочних зубів менше мінералізовані в порівнянні з постійними, тому менш тверді.

10. Порожнина молочних зубів обширніша порожнини зуба постійних зубів.

11. Кореневі канали і апікальні отвори тимчасових  зубів більш широкі і вільно прохідні, чим постійних, особливо в період формування коренів.

12. Коренів молочних зубів менш округле в порівнянні з постійними, коротші і прямі.

13. Широко розходяться в сторони, оскільки між ними розташовується зачаток постійного зуба.

 

Слизова оболонка порожнини рота: будова і функції

Пародонт – це комплекс тканин, які мають генетичну спорідненість і спільну функцію: ясна, зубна альвеола, періодонт і цемент кореня зуба. Життєдіяльність кожного елемента пародонта    неможлива поза цією функціонально-морфологічною системою. Порушення структури і функції будь-якої його частини супроводжується у відповідь реакцією інших тканин пародонта.

Ясна покривають пришийкову частину кореня зуба і прилеглий до неї альвеолярний відросток. Розрізняють рухому (вільну) і нерухому частину ясен: вільна прилягає до поверхні зуба, а нерухома прикріплена за рахунок волокон власної оболонки до надкісниці альвеолярного відростка. Щілиноподібний простір між пришийковою частиною коронки зуба і яснами називають зубоясенним жолобком. Зубоясенний жолобок утворений за рахунок з’єднання епітелію ясен із ретикулярним шаром емалі. Порушення міцності цього прикріплення – перша причина утворення патологічного зубоясенного кармана.

Альвеолярні частини верхньої і нижньої щелеп містять зубні альвеоли, вистелені компактною пластинкою за формою і величиною коренів зубів. На верхній щелепі зубні альвеоли лежать ближче до щічної поверхні компактної пластинки альвеолярного відростка, тому зовнішня стінка альвеол тонша за внутрішню. Значний прошарок губчастої речовини розташовується з піднебінного боку альвеол передніх зубів. На нижній щелепі язикова стінка альвеолярної частини передніх зубів значно товща за губну і має вигин, який надає цій частині альвеол великої стійкості до жувального тиску. У ділянці бічних зубів, уздовж зовнішньої та внутрішньої поверхні тіла нижньої щелепи, наявні потовщання губчастої речовини, які укріплюють альвеоли і надають зубам великої стійкості.

Опис : Опис : Опис : Опис : Опис : 1

Сполучна тканина, розташована між лункою і коренем зуба, називається періодонтом, а простір, у якому вона розташована, отримав назву “періодонтальна щілина”. Форма періодонтальної щілини, унаслідок звуження у середній третині кореня, нагадує форму пісочного годинника.

Величина періодонтальної щілини залежить від багатьох факторів: віку, наявності чи відсутності зубів-антагоністів, патологічних процесів у пародонті.

До тканин періодонта належать переплетені між собою пучки колагенових волокон, які входять з одного боку в цемент кореня, а з другого – у стінку альвеоли, еластичні волокна, кровоносні та лімфатичні судини, нерви, клітинні елементи ретикулоендотеліальної системи.

Серед функціонально орієнтованих волокон виділяють косі зубоальвеолярні і верхівкові. У багатокореневих зубів, крім того, виділяється група волокон, розташованих у ділянці біфуркації коренів.

Опис : Опис : Опис : Опис : Опис : default

Амортизаційна функція періодонта – це здатність сприймати і гасити жувальний тиск за рахунок розтягнення пружних колагенових волокон, передачі тиску на стінки лунки. Трофічна функція періодонта тісно пов’язана з жувальним тиском, який стимулює обмінні процеси у пародонті. Наявність у періодонті численних нервових рецепторів сприяє регуляції жувального тиску та виконанню функції своєрідного органа дотику.  Цемент, який покриває корінь зуба, за своєю структурою і хімічним складом дуже схожий на кісткову тканину. Проте велика його частина не містить клітинних елементів. Тільки у приверхівковій частині та біфуркації багатокореневих зубів відкладається цемент, який містить клітини. Безклітинний цемент складається із колагенових волокон поздовжнього напрямку паралельно поверхні зуба. Друга група волокон іде в радіальному або тангенціальному напрямку. Наявність зв’язку пульпи і періодонта підтверджують анастомози між дентинними канальцями і відростками цементних клітин.                 

Анатомо-фізіологічні особливості слизової оболонки порожнини рота

 COПР, що вистеляє порожнину рота, на відміну від інших її відділів, має низку особливостей. Вона стійка до дії механічних, термічних і хімічних подразників, проникнення інфекції, великою мірою здатна до відновлення. Ці вла­стивості  зумовлені  її  топографо-анатомічним розташуванням, оточуючим середовищем та морфофунк-ціональними особливостями.

СОПР має чітку будову. Вона складається з:

1.     Епітелію,

2.     Власної пластинки,

3.     Підслизової основи.

Співвідношення товщини цих шарів на різних ділянках порожнини рота неоднакове. В CO твердого піднебіння, язика, ясен епітеліальний шар найтовщий. Власна пластинка добре виражена в CO губи, щоки.

Підслизова основа є найбільш розвиненою в ділянці дна порожнини рота та перехідних складок. Така будова зумовлена особливостями функцій різних ділянок СОПР.

Слизова оболонка рота людини має деякі структурні і функціональні особливості. Вона стійка до впливу фізичних, термічних і хімічних под­разників, а також до проникнення інфекції, регенераторна здатність її підвищена.

Найглибший шар епітелію — базальний. Він складається з одного ряду циліндричних або кубічних клітин. Вище розташовується шипуватий шар, представлений кількома рядами полігональних клітин зі світлою цитоплазмою і різко вираженими міжклітинними з'єднаннями — шипами. Електронно-мікроскопічними дослідженнями встановлено, що шипуваті клітини не мають розвинутого синцитію, фібрили міжклі­тинних містків не переходять з однієї клітини в іншу, їхні відростки вклинюються в проміжки між відростками сусідніх клітин подібно до застібки-"блискавки"; між сусідніми відростками є щілина.

Ближче до поверхні шипуваті клітини перетворюються у плоскі, які здатні до фізіологічного злущування. Епітелій слизової оболонки в ді­лянці щік, губ, м'якого піднебіння, перехідних складок, дна рота не ороговіває; на твердому піднебінні і яснах за нормальних умов епітелій піддається неповному або повному зроговінню, що є проявом пристосу­вання до впливу термічних, хімічних і механічних подразників. У міс­цях зроговіцня епітелію поверх шипуватого розташовується зернистий шар, який складається з витягнутих клітин, що містять у протоплазмі зерна кератогіаліну.

Регенерація епітелію відбувається за рахунок поділу клітин базаль­ного шару.

Особливістю клітин епітелію слизової оболонки порожнини рота є їх­ній великий розмір, що найбільш помітно в слизовій оболонці щік і губ. Товщина епітелію в різних ділянках неоднакова. Найбільш стовщений епітелій на губах і щоках; тонкий епітелій вистилає дно порожнини рота.

У базальному шарі місцями (більше в присінку) є меланоцити, що ут­ворюють пігмент меланін. У людей з темною шкірою в слизовій оболон­ці рота меланоцитів і меланіну більше, тому їхні ясна і щоки мають ко­ричневі плями.

Епітелій слизової оболонки рота відрізняється високим рівнем ак­тивності ферментних систем. На межі епітеліального шару і власної пластинки слизової оболонки розташовується базальна мембрана, що складається з фібрил і безструктурної речовини.

Власна пластинка слизової оболонки представлена пухкою волок­нистою сполучною тканиною, яка пронизана колагеновими і еластич­ними волокнами. Вона утворює виступи вбік епітелію (сполучнотка­нинні сосочки). Вирости епітелію в сполучну тканину називають епіте­ліальними сосочками. Наявність цих сосочків значно збільшує площу контакту епітелію зі сполучною тканиною, забезпечуючи кращий обмін речовин і механічну міцність.

Власна пластинка слизової оболонки містить фібробласти, гістіоци-ти, нервові волокна і рецептори, кровоносні і лімфатичні судини.

Без чіткої межі власна пластинка переходить у підслизову основу, що складається з більш пухкої сполучної тканини. У деяких ділянках по­рожнини рота (ясна, тверде піднебіння) підслизова основа відсутня, і власна пластинка безпосередньо зрощена з окістям, тому слизова обо­лонка нерухома.

Будова слизової оболонки в різних відділах порожнини рота

Губи складаються зі шкірної, проміжної частини і слизової оболон­ки. Верхня і нижня губи з'єднуються з кожної сторони спайкою, утво­рюючи ротову щілину, зовнішні відрізки якої складають кут рота. У се­редньому відділі верхньої губи є зубний жолобок.

Червона кайма губ є місцем переходу шкіри в слизову оболонку і пок­рита багатошаровим плоским зроговілим епітелієм, що внаслідок вміс­ту в клітинах елейдину робить її прозорою. З внутрішньої, ротової, сто­рони губи вистелені слизовою оболонкою, покритою багатошаровим плоским незроговілим епітелієм. У підслизовій основі розташовуються численні слинні залози; нерідко тут виявляються (головним чином на нижній губі) сальні залози у вигляді жовтуватих горбиків.

У ділянці верхнього і нижнього присінку рота, по середній лінії, слизова оболонка губ утворює складку — вуздечку верхньої і нижньої губ. При близькому прикріпленні до краю ясен вуздечка може сприяти ви­никненню діастеми та запаленню пародонта. Функція губ полягає в за­миканні порожнини рота, прийомі їжі, в акті мовлення і дихання.

Щоки — це м'язові утворення, покриті ззовні шкірою, а зсередини — слизовою оболонкою. Товщу щоки складають жирова тканина і пучки щічного м'яза. При закриванні рота слизова оболонка утворює складки. Підслизова основа щік добре виражена. У ній є велика кількість слизо­вих і змішаних залоз, що розташовані переважно по лінії змикання зу­бів. У задньому відділі щік під шаром епітелію іноді видимі численні дрібні сальні залози (залози Фордайса). На внутрішній поверхні щоки, в ділянці коронки другого моляра верхньої щелепи, помітне підвищен­ня слизової оболонки у вигляді сосочка, на вершині якого або під ним відкривається вивідна протока привушної слинної залози.

Кісткова основа твердого піднебіння вкрита багатошаровим зрогові­лим епітелієм. У передньому відділі твердого піднебіння симетрично розташовані 3—4 поперечні борозни. Перед ними по середній лінії в напрямку шийок центральних різців є стовщення слизової оболонки — різцевий сосочок. У ділянці піднебінного шва виступає поздовжнє кіс­ткове підвищення — піднебінний валик (торус). Слизова оболонка пе­реднього відділу твердого піднебіння не має підслизової основи, тому нерухома. У бокових ділянках задньої частини твердого піднебіння в підслизовій основі розташоване велике скупчення жирової і лімфоїдної тканини. Слизова оболонка цих ділянок покрита епітелієм, що має тен­денцію до зроговіння. На межі з м'яким піднебінням, з боків від шва по­мітні симетричні заглиблення (піднебінні ямки), у які відкриваються вивідні протоки слизових слинних залоз.

М'яке піднебіння являє собою м'язову пластинку, покриту слизовою оболонкою. Поверхня м'якого піднебіння, звернена до носоглотки, ви­стелена багатошаровим миготливим епітелієм. Виступ м'якого підне­біння по середній лінії називається піднебінним язичком. З боків від м'якого піднебіння розміщені дві дужки — піднебінно-язична і підне­бінно-глоткова, між ними розташовані скупчення лімфоїдної тканини — піднебінний мигдалик. У підслизовій основі м'якого піднебіння за­лягає велика кількість слизових слинних залоз.

Язик — м'язовий орган, що бере участь у механічній переробці їжі, акті ковтання, сприйнятті смаку, формуванні мови. Його утворюють м'язова і пухка сполучна тканина. Розрізняють корінь, спинку і кінчик язика. Спинка язика розділена борозною різної глибини.

На спинці язика і його бічних поверхнях розташовується 4 види сосоч­ків: ниткоподібні, грибоподібні, жолобуваті і листоподібні. Додатково виділяють конусоподібні і сочевицеподібні сосочки.

1.     Ниткоподібні сосочки відіграють роль органів дотику і виконують механічну функцію. Вони численні, щільно прилягають один до одного, тому поверхня язика має оксамитовий вигляд. Епітелій, що вкриває ниткоподібні сосочки, зроговілий, злущування його поверхневого шару є наслідком фізіологічної регенерації; при гіподинамії язика, порушен­ні функції органів травлення та інших соматичних хворобах злущення посилюється або сповільнюється, внаслідок чого утворюються ділянки яскравої гіперемії або язик вкривається суцільним нальотом.

2.     Грибоподібні сосочки розміщені серед ниткоподібних, мають вузьку основу і розширену вершину, в якій розташовані смакові рецептори на солодку, кислу, солону їжу; найбільша кількість їх міститься на кінчи­ку язика. Епітелій на цих сосочках порівняно прозорий (незроговілий), крізь нього просвічуються капіляри, надаючи сосочкам червоного за­барвлення. У нормі грибоподібні сосочки блідо-рожевого кольору і не виступають над рівнем поверхні слизової оболонки, при патології вони яскраво-червоні, збільшені; може виникнути ослаблення, втрата чи спотворення смакової чутливості. У товщі сосочків містяться також ре­цептори, які виконують сенсорну функцію (тільця Меркеля).

3.     Жолобуваті сосочки є структурами з підвищеною чутливістю до гір­кої та кислої їжі. їх буває 8—15, вони розташовані близько один від од­ного між коренем і тілом язика, не виступаючи над поверхнею слизової оболонки. Кожен сосочок оточує потовщення слизової оболонки (ва­лик), яке відокремлюється від нього глибокою борозною (жолобком). Він заповнений рідиною й очищується секретом серозних ебнерівських залоз, розташованих під сосочком, протоки яких відкриваються на дні "жолобка". Жолобуваті сосочки нагадують за формою грибоподібні. В епітелії сосочка знаходяться смакові рецептори, що містять велику кількість ацетилхолінестерази і кислої фосфатази.

4.     Листоподібні сосочки у вигляді 3—8 складок довжиною 2—5 мм роз­ташовуються на бічній поверхні язика. Вони розділені щілинами, в які відкриваються протоки білкових залоз. В епітелії сосочків виявляють­ся овальні смакові рецептори. Від базальної мембрани їх відокремлює 2—3 шари плоских епітеліальних клітин. У ділянці кінчика язика є змішані слизові залози, що кількома вивідними протоками відкрива­ються на нижній поверхні язика.

Слизова оболонка нижньої поверхні язика безрельєфна, тонка, пок­рита багатошаровим плоским незроговілим епітелієм, підслизова осно­ва майже відсутня. При переході слизової оболонки нижньої поверхні язика на дно порожнини рота утворюється вертикальна складка (вуз­дечка язика), біля якої з обох боків симетрично розміщені потовщення слизової оболонки (м'ясце); на ній відкриваються устя проток підниж-ньощелепної і під'язичної слинних залоз.

Кровопостачання та іннервація. Васкуляризація органів порож­нини рота забезпечується гілочками зовнішньої сонної артерії: від внут­рішньої щелепної артерії відходить декілька судин до щелепи, зубів і слизової оболонки. На нижній щелепі нижня альвеолярна артерія утво­рює гілочки, що кровопостачають періодонт і ясна. Артерія щічного м'яза постачає кров у м'язи, слизову оболонку присінка рота і ясна вер­хньої щелепи. Живлення ясен у ділянці верхніх молярів забезпечуєть­ся задньою верхньою альвеолярною артерією; інфраорбітальною артері­єю кров постачається в ясна біля премолярів і передніх зубів. Гілочки піднебінної артерії кровозабезпечують слизову оболонку піднебіння. Вени, що супроводжують артерії, впадають у внутрішню яремну вену.

Лімфа від органів порожнини рота відтікає у регіонарні лімфатичні вузли.

Органи порожнини рота іннервуються другою і третьою гілками трійчастого нерва (n. maxillaris, n. mandibularis). Від них відходять нер­ви, що утворюють зубні сплетення, які віддають гілочки до пульпи, пе­ріодонта і ясен. Від основного піднебінного вузла відходять носопідне-бінний і піднебінний нерви, що іннервують слизову оболонку піднебін­ня. В іннервації слизової оболонки щік і ясен бере участь щічний нерв; слизову оболонку дна порожнини рота і язика іннервує язиковий нерв. Язикоглотковий нерв разом з язичною гілкою блукаючого нерва іннер­вує слизову оболонку кореня язика.

Старіння слизової оболонки проявляється атеросклеротичними змі­нами капілярів, зниженням активності обміну речовин, фізіологічної регенерації та захисних реакцій. Слизова оболонка з віком стоншуєть­ся, стає блідішою. Ознаками дезорганізації епітелію є порушення цілісності базальної мембрани, вростання епітелію у сполучну тканину. У людей після 60 років збільшується кількість жирових клітин, зменшу­ється кількість епітеліальних шарів та клітин сполучної тканини, рід­шою стає сітка еластичних волокон, спостерігаються розпушення пуч­ків колагенових волокон і накопичення основної речовини.

Епітелій язика більше стоншується на бічній поверхні, ніж на ниж­ній; зменшується кількість кровоносних судин, спостерігається частко­ва атрофія ниткоподібних і листоподібних сосочків.

У осіб літнього і похилого віку внаслідок функціональної і структур­ної перебудови частина білкових залоз починає виділяти секрет, бага­тий кислими і нейтральними глікозаміногліканами; секреторні кліти­ни частково атрофуються і заміщуються сполучною та жировою ткани­нами; характерне зниження смакової і тактильної чутливості.

 

Використана література:

1.        Борисенко А.В. Терапевтична стоматологія: У 4 т. — Т. 1: Пропедевтика терапевтичної стоматології. – 2011. – 360 с.

2.       Боровский Е.В. Терапевтическая стоматология: Учебник для студентов медицинских вузов /Под ред. Е.В.Боровского. М. «Медицинское информационное агентство», 2003. – 840с. ил.

3.       Дмитриенко С.В., Краюшкин А.И., Сапин М.Р. Анатомия зубов человека. – М.: Медицинская книга; Н. Новгород: изд-во НГМА, 2003. – 196с.

4.       Максимовский Ю.М. Фантомный курс в терапевтической стоматологии: Учебное пособие. – М.: ОАО «Издательство Медицина», – 2005. – 328с.

5.       Николаев А.И., Цепов Л.М. Практическая терапевтическая стоматология: Учебное пособие – 6-е изд.,  перепаб. и доп. – М. МЕДпресс-информ,  2007. – 928с.

6.       Пропедевтическая стоматология: Учебник для медицинских вузов/ Под ред. Э.А.Базикяна. – М.: ГЭОТАР-Медиа, 2008. – 768с.

7.       Самусев Р.П. Основы клинической морфологии зубов / Р.П.Самусев, С.В.Дмитриенко, А.И.Краюшкин. – М.: ООО «Издательский дом «Оникс 21 век»: ООО «Мир и Образование», 2002. – 368с., ил.

8.       Скорикова Л.А., Волков В.А., Баженова Н.П. и др. Пропедевтика стоматологических заболеваний. – Ростов-на-Дону.: Феникс, 2002. – 640с.(I часть; стр. 4-246).

9.       Фалин Л.И. Гистология и эмбриология полости рта и зубов. – М.: Медицина, 1984.

 

Підготували: к.мед.н., Пацкань Л.О., ас. Федорович О.А.